Я вічність,а ти надія
Моє серце назавжди твоє, Живе чи мертве? Чекатиму я на тебе Серед провулок безсмертя. Я залишусь таким навіки, До останньої твоєї миті, Коли серце враз зупинилося І очі твої закрилися. Я знаю, розумію, що час спливає, І з роками сум минає, Та досі тебе в пам'яті тримаю І лиш Бога благаю. Хай буде життя на небі, І богиня моя зійде, Обернись у бік долі, І тоді я побачу тебе. Зворотньої дії немає, І кожного разу питаю: Коли кінець настане, Коли я зможу здолати. Той порив надій і вітрів, Ти кохання моє, я знаю, Та лиш в пам'яті знову тримаю, Я безсмертний серед віків. Але твоє життя закінчилося, І як би хотів змиритися, Та досі серце шалено тремтить, Як згадую, що мене душить. Ти у сні мені являєшся, І так щиро усміхаєшся, Я вічність, а ти надія, І разом ми течія віри.
2024-06-12 07:32:00
3
0
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1934
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12402