Хтось думає, що я ненавиджу жінок
Олег Майнд
Хтось думає, Що я ненавиджу жінок, Але насправді це усе не так. Просто я ненавиджу порок, Той, який на чоловікові ставить поганий знак. Не люблю дискримінації чоловіків, Де їх жінки у жінки записали. І їх вони неначе обісцяли, Та перетворили у маминих синів. Ось це в жінках я не люблю Дискримінацію таку. А так я до всіх з повагою жінок Ставлюсь добре та поважаю, Я лише образи зневажаю, Та цей ганебний злий порок, Де ніби жінки всі чоловіки, А чоловіки є жінки. Всі слабкість свою мають, І це давно ні для кого не секрет. А ось коли за слабкість зневажають То цей і бісить мене сюжет. Втішати одне одного потрібно й поважати. Підтримати добрими словами. Допомогти одне одному кращим стати, І щоб не було ворожби між чоловіками та жінками.
2024-10-02 20:32:01
1
0
Інші вірші поета
Контент, як вічний вогник не погасне Як вогник горить та палає 猫の鳴き声 (Неко но накігое) Гріюсь світлою думкою
Інші поети
D. K.V.
@d_kv
Eva Bush
@Eva_Bush_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12007
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16382