Мій бенґер
Vlad Hazda
В голові постійна каша, Вся Земля ніби давно не наша, А навкруги щасливі Саша, Маша й Даша, Лише в думках моїх твориться повна лажа. Нічого в цій біді не помагає, І, певно, лише Бозя знає, Чи не знає... А ми не діти вже, і знаєм, що його немає. Усе банально, як стара спіраль, Завис мій мозок, може ctrl delete + alt? Не те, не робот я, до біса ту печаль, Хоча гуде і далі все, фальшива магістраль. Часом на мене давить ця моя ж харизма, І прозвучало це самозакохано й капризно, Проте я скорчу знов якусь дурну мармизу, Цим самим прямо у вогонь підкину хмизу. Закриєм теми літні всі тепер, Запалю я сигару, як старпер, Візьму вина, щоб було все солодке, Осінь, привіт, час знову нагадать терпке. Писати, згадувати, думати час, А хто у мене забере це - @#$% Усе кудись летить, усе йде проти нас, А ще, ви може чули, вкотре подорожчав газ.... І що ж тепер робити усім нам? Хтось буде налягати на "стограм", Хтось вкотре заблокує телеграм, А я не хтось, тож не вступлю в капкан. Один сказав, що істина проста, Інший крить, що повна то @#$%& А я? А що я? Я - вода. Думай, що хочеш, я пішов, па-па.
2018-08-31 20:56:44
6
0
Інші вірші поета
Феномен QTV Про кохання не кохаючи Пристрасть Чого ви думаєте суржик must be Russian?
Інші поети
Lincevskaia_16_17
@Lincevskaia_16_17
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
Ай
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
2000
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5109