Порада
Vlad Hazda
Коли не бачиш сенсу більше у словах, Коли втомило так усе, що вже не можеш, Коли у серці є лиш невимовний страх, Ти сядь, забудь, тоді лиш переможеш. Усе, що довго так тримало у руках, Усе, що било, нищило трощило, Усе, що десь там на твоїх дахах, Тебе заполонити так хотіло. Залиш лиш те, що варте тут, сьогодні, Залиш лиш те, що крізь тунелі літ Торкнеться до душі безодні Й залишить там свій добрий, світлий слід.
2018-05-22 13:56:00
10
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Weronika Nikulina
💜
Відповісти
2018-05-22 14:06:04
1
Інші вірші поета
Чому я починаю писати Коли вогонь обпікає лице Мої вірші Занадто
Інші поети
ZhaMar
@ZhaMar
Sweet_ k452
@sweet_452
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5104
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12971