Простота

Vlad Hazda

Нас всіх колись врятує простота, Коли ми так візьмемо й знищим голову, Залишимо лиш сірого кота Та дівчину вродливу, півоголену. Залишимо лиш декілька тонів, Усі ті гами всіх давно дістали. Так хочеться звичайних кольорів, А інші щоб кудись попропадали. Залишимо природню вроду, не нову, Ту, що колись тут панувала, Прекрасну лиш від того, що просту, Але щоб цього разу не пропала. Залишимо ще мову чарівну, Просту, без зайвих всіх зворотів, Що фразу ту звичайную одну Псує ярмом невдалих заворотів. Залишимо ще лірику й любов, Вони пліч-о-пліч йдуть, я знаю те напевно, Проте спростим їх, хай не стигне кров. Навіщо мучить нас даремно? Коли все викинем, залишим геніальне, Лиш добре глянь - це рішення брутальне, Бо все просте, як глянеш - то банальне, Але чомусь до біса унікальне.

2018-06-11 20:55:08

Інші вірші поета

Квітка, або перший вірш у прозі Дурні думки Коли вогонь обпікає лице Елегантність

Інші поети

Evelyn Moore

@Evelyn12

Maria

@maybe_baby

Мария Шпир

@mariya_shpir

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

1487

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11407