Простота
Vlad Hazda
Нас всіх колись врятує простота, Коли ми так візьмемо й знищим голову, Залишимо лиш сірого кота Та дівчину вродливу, півоголену. Залишимо лиш декілька тонів, Усі ті гами всіх давно дістали. Так хочеться звичайних кольорів, А інші щоб кудись попропадали. Залишимо природню вроду, не нову, Ту, що колись тут панувала, Прекрасну лиш від того, що просту, Але щоб цього разу не пропала. Залишимо ще мову чарівну, Просту, без зайвих всіх зворотів, Що фразу ту звичайную одну Псує ярмом невдалих заворотів. Залишимо ще лірику й любов, Вони пліч-о-пліч йдуть, я знаю те напевно, Проте спростим їх, хай не стигне кров. Навіщо мучить нас даремно? Коли все викинем, залишим геніальне, Лиш добре глянь - це рішення брутальне, Бо все просте, як глянеш - то банальне, Але чомусь до біса унікальне.
2018-06-11 20:55:08
9
0
Інші вірші поета
Японське хоку українською, з мексиканським котом на фоні Нова романтика Львова . Майже ранок
Інші поети
VéGá _S.ST._
@VeGa_SST_
Юлія Мушак
@yulia_mushak
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
109
16
9369