Простота
Vlad Hazda
Нас всіх колись врятує простота, Коли ми так візьмемо й знищим голову, Залишимо лиш сірого кота Та дівчину вродливу, півоголену. Залишимо лиш декілька тонів, Усі ті гами всіх давно дістали. Так хочеться звичайних кольорів, А інші щоб кудись попропадали. Залишимо природню вроду, не нову, Ту, що колись тут панувала, Прекрасну лиш від того, що просту, Але щоб цього разу не пропала. Залишимо ще мову чарівну, Просту, без зайвих всіх зворотів, Що фразу ту звичайную одну Псує ярмом невдалих заворотів. Залишимо ще лірику й любов, Вони пліч-о-пліч йдуть, я знаю те напевно, Проте спростим їх, хай не стигне кров. Навіщо мучить нас даремно? Коли все викинем, залишим геніальне, Лиш добре глянь - це рішення брутальне, Бо все просте, як глянеш - то банальне, Але чомусь до біса унікальне.
2018-06-11 20:55:08
9
0
Інші вірші поета
Зловити корону за день до від'їзду Місто, де сходить Українське Сонце Недоінструкція За що я люблю постмодернізм
Інші поети
Inked Disaster
@inkeddisaster
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12261
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4869