Світ хаосу
У світі, де постійно й усюди ляпають плями, А спокій можливий для мертвих, або учнів Далай Лами. У світі, де все змінюється з швидкістю кліпання оком, Ти сидиш із цигаркою та смакуєш збродженим виноградним соком. За секунду ти вже зірвався, обтріпався, та кудись побіг, Не важливо, що під ногами: калюжі, пале листя, може сніг. Тобі байдуже, що тут і зараз, з тобою й тобі важливими, У новинах щось знову сталося, а ми стали збіса вразливими. Летимо на шаленій швидкості, про правила й знати не хочемо, У світі повного хаосу, забулось хто ми й що робимо. В повній темряві та невідомості, вперто ствержуєм, що все в світі знаємо, Але те, що хотіли спочатку, дуже впевнено й легко втрачаємо. Та згодом починає виходити, компас внутрішній стрілки вирівнює, Всі рівняння по-троху ламаються, знаки впевнені після "дорівнює". Тоді мить перемоги, та раптом ти обертаєшся й кліпаєш оком! І ти знову сидиш, будуючи плани з виноградним підбродженим соком.
2019-05-15 00:22:12
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12544
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2227