Колись...
Светлана Пилюк
Все зміниться на краще, колись... Раптово доля змінить свій хід. Ти тільки в себе вір, не журись, І в небо твій злетить зореліт. Не пасажир, а штурман в житті, На рейс свій зоряний не спізнись, Не бійся, хай щастить у путі, Ще мить, і стартува те - "колись". 13.08.2020
2020-08-13 04:06:41
12
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Светлана Пилюк
@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК ты меня балуешь)))
Відповісти
2020-08-13 05:20:50
1
Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК
@Светлана Пилюк вот есть такие очень близкие...чувства, словами переданные ..., как родным человеком. Вспомнился фильм не в тему может, а так для настроения: - Ну, почему я в тебя ТАКОЙ влюблённый ? (Попандопало говорил всем. Фильм "Свадьба в Малиновке")
Відповісти
2020-08-13 05:33:55
1
Светлана Пилюк
@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК 🥰
Відповісти
2020-08-13 05:49:49
Подобається
Інші вірші поета
Вертайтесь додому Різдвяний жарт Цей світанок... Ця осінь...
Інші поети
Cara Ebon
@caraebon
Roi De Libertad
@Hikari_4002
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12328
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2753