Кара
Nadine Tikhonovitch
Я не забула: ти питала — Здригався голос з глибини, Коли усе в тобі волало: «Не буде же цієй війни?!» Хотілось міцно обійняти І відвезти від всіх жахів, Мою душу вщент крилатих Роздирало сто птахів... Вони несли мені не щастя Та і гукали не весну — Вони слідами на зап'ястях Сповіщали про війну... Прости, що я тоді мовчала, Ховала погляд в небесах, Хоча усе тоді кричало В твоїх натомлених очах... Та відчувати чорні хмари, Знати долю наперед — Це моя найтяжча кара, Душі моєї очерет... Могла би хоч усе змінити — Мали б сенс далекі сни... Дай Бог іще тебе зустріти І бути поруч без війни!..
2022-09-28 02:10:33
23
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Твоя Відьма
Я так скучила за тобою, сонце 😭 Я не можу прям😫😭😭😭😭
Відповісти
2022-09-29 23:12:54
1
Твоя Відьма
Люблю тебе безмежно🥺🥺
Відповісти
2022-09-29 23:13:08
1
Nadine Tikhonovitch
@Твоя Відьма Це взаємно!
Відповісти
2022-09-29 23:30:42
Подобається
Інші вірші поета
А ти виходиш з мережі... La femme que j'aime beaucoup "Я — скрізь" Наскільки це можливо
Інші поети
Janocska
@Janocska
Anna Sparrows
@birdwithword
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1985
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1789