Подих вічності
Nadine Tikhonovitch
На вулиці, як і в середині, вихор... Божевілля... Благаю, прокинься! Та й очами блакитно-сумними У вічність лише не дивися!.. Я благаю тебе, моя доле, Розвій отруйний цей дим... Та марно я кричу вкотре: «Благаю, тільки не йди!» Застиглі намертво пальці І серце таке ж крижане Обійму востаннє вже вранці — Невже нас біда не мине? Хіба тільки що зможуть Солоні сльози, мов море, Повернути в тіло це душу... Ні! У тім і все горе... Намертво вражена в серце Стріла трагедій та бід, Напевно, вона повернéться - Став в'язницею світ... Здається, наче все сниться, А вічності подих — вітри Стогнуть зі мною: прокинься! Благаю, тільки не йди!
2020-07-16 21:55:14
47
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК
В закладочку
Відповісти
2020-07-17 02:44:44
2
Яна Войвич
Дуже чуттєво!
Відповісти
2020-07-17 07:39:44
1
Твоя Відьма
Дуже сильно і чуттєво...
Відповісти
2020-07-17 09:37:49
1
Інші вірші поета
Повертайтесь живими! Насилля Що небо впаде... Я знову зриваюся...
Інші поети
Полина
@polinassa
Fantasy Queen
@clear_argent
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2546
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2566