Листи

Nadine Tikhonovitch

Скільки днів не бачились з Вами? Чи доходять до Вас ті листи? Як хочу прокинутись зранку І до Вас під вогнями втекти... Листи всі похмурі й банальні: «Сподіваюсь, Ви також живі...» Я сховаюся знов у підвалі, Та чи взмозі сховатися Ви? Я молюся за Вас, я забула, Що стежини між нами в крові, Я пишу Вам у ранок похмурий: «Сподіваюсь, Ви також живі...» Всі листи улітають птахами, Свої сльози ховаю вночі, Як і всі, я війну проклинаю, Завмираючи біля свічі... Сниться мир. І Ви. І по колу... І себе не впізнати в журбі — Про це — і ні Вам, і нікому... Дайте знати лише, що живі...

2022-10-03 19:27:33

28

10

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (10)

Nadine Tikhonovitch

дякую..)

Відповісти

2022-10-06 20:03:05

Подобається

Оксана

Навряд мені колись доводилося читати щось більш пронизливе... Надю, дякую за твої вірші! Їхня щирість і чутливість безмежна!

Відповісти

2022-10-08 11:52:26

1

Nadine Tikhonovitch

@Оксана ❤️

Відповісти

2022-10-21 22:46:20

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2473

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12654