Воєнна любов

Nadine Tikhonovitch

Я сумую... Не знаю, чи можна, Не знаю, чи маю я право... Скажіть, що залишилось трошки, Скажіть, що чекаю не марно... Я сумую... Між полум'ям ночі, Як сумують у серці руїн... Бережу я лиш подумки очі, Які пам'ятаю іще до війни... Я сумую... Як місяць без сонця, Як улітку сумують сади... Здригаюсь вночі, як віконце, Під пісню ворожих гвинтів... Я сумую... Страшно зізнатись... У підвалі листи Вам пишу... Набридло боятись, ховатись, Та Бога за Вас лиш прошу... Сумую... Це буде моя таємниця, Що ковдрою Вас укриє зі строф, Як очі... Як губи, неначе суниця, І ця божевільна воєнна любов…

2022-11-05 01:49:01

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Eneli Fox

Дуже чутєво 😊

Відповісти

2022-11-05 18:51:07

Nadine Tikhonovitch

@Eneli Fox Дякую

Відповісти

2022-11-05 18:56:43

Подобається

Твоя Відьма

Чарівно, сумно, пронизливо 💫

Відповісти

2022-11-06 15:53:43

Інші вірші поета

Подолані страхи Весняне марево 24.08.22 Завітне кільце

Інші поети

Julian de Sousa

@juliandesousa

Vinay Deshlahare

@avin_rafael

sunrise

@sunris

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

2821

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

1709