Воєнна любов
Nadine Tikhonovitch
Я сумую... Не знаю, чи можна, Не знаю, чи маю я право... Скажіть, що залишилось трошки, Скажіть, що чекаю не марно... Я сумую... Між полум'ям ночі, Як сумують у серці руїн... Бережу я лиш подумки очі,  Які пам'ятаю іще до війни... Я сумую... Як місяць без сонця,  Як улітку сумують сади...  Здригаюсь вночі, як віконце,  Під пісню ворожих гвинтів...  Я сумую... Страшно зізнатись...  У підвалі листи Вам пишу...  Набридло боятись, ховатись,  Та Бога за Вас лиш прошу...  Сумую... Це буде моя таємниця,  Що ковдрою Вас укриє зі строф,  Як очі... Як губи, неначе суниця,  І ця божевільна воєнна любов…
2022-11-05 01:49:01
22
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Eneli Fox
Дуже чутєво 😊
Відповісти
2022-11-05 18:51:07
1
Nadine Tikhonovitch
@Eneli Fox Дякую
Відповісти
2022-11-05 18:56:43
Подобається
Твоя Відьма
Чарівно, сумно, пронизливо 💫
Відповісти
2022-11-06 15:53:43
1
Інші вірші поета
Сумна реальність Сніг усе пам'ята Я в тебе не закохуюсь ніколи! Раптом це не Ви?
Інші поети
montelude
@montelude
Thuy Phan
@AznSunSakura
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2299
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2474