Наскільки це можливо

Nadine Tikhonovitch

Я буду поруч. Наскільки це можливо. І чим, скажи лише, тобі допомогти? А хто правий, це насправді неважливо, Та і для мене ціну маєш тільки ти... Я десь поряд. Завжди. На твоєму боці. Що б не казали всі, що би не траплялось. Прикро, що всього владнати я не в змозі. Тож лише молюсь, молюсь та сподіваюсь. Я вірю лиш тобі, ти — завжди у мене. Мине погане все. Прошу, будь щаслива! Так, шалений січень. Та й життя шалене. Бачиш: поруч я? Наскільки це можливо.

2023-02-12 21:10:39

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Твоя Відьма

Дуже чуттєво та ніжно ❤️

Відповісти

2023-02-13 19:34:36

Nadine Tikhonovitch

@Твоя Відьма У цьому світі все відносно! Дякую)

Відповісти

2023-02-13 19:38:48

Подобається

Твоя Відьма

@Nadine Tikhonovitch Ладно, оцінимо масштаб трагедії)

Відповісти

2023-02-13 19:39:09

Інші вірші поета

Повертайтесь живими! Грань Світ збожеволів Не лікуй мене, якщо хворію...

Інші поети

Lucy

@kayla_deyvis

Rodrigo Crespo

@rodrigo_crespo

Kristin

@Khris_K

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

3327

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11956