Безславно

Nadine Tikhonovitch

Давай про нас не напишуть в новинах І про інших нехай складають віршí, А ми збережемо віру в обіймах І рушимо тихо до власних вершин... Нехай же із нас не зроблять героїв Захопливих книг і сумного кіно, Де серед безглуздя тисячі воїн Загинуть найкращі в кінці все одно... Благаю, давай з тобою лиш жити — До історій інші нехай увійдуть... Втомилась втрачати — хочу любити І разом прожити безславную путь.

2022-11-27 15:56:15

27

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Сандра Мей

Гарно. Чудово сказано й передано почуття. Я відчула у вірші прагнення жити без усіх турбот. Жити звичайним повсякденним життям без пригод. Щоб ніхто й не знав про їхнє існування крім них самих. Тобто вони хочуть жити життям тихим й спокійним. #ЧВ

Відповісти

2022-12-10 14:42:24

1

Юлія Богута

Вірш перегукується з моїм) я теж не хочу жити в підручнику і стати частиною історії. Принаймні частиною статистики не хочу. Краще вже в книгу з літератури потрапити. #чв

Відповісти

2022-12-10 18:08:27

1

Nadine Tikhonovitch

@Юлія Богута У нас з тобою схожі бажання)

Відповісти

2022-12-10 18:13:54

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3177

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12062