Безславно

Nadine Tikhonovitch

Давай про нас не напишуть в новинах І про інших нехай складають віршí, А ми збережемо віру в обіймах І рушимо тихо до власних вершин... Нехай же із нас не зроблять героїв Захопливих книг і сумного кіно, Де серед безглуздя тисячі воїн Загинуть найкращі в кінці все одно... Благаю, давай з тобою лиш жити — До історій інші нехай увійдуть... Втомилась втрачати — хочу любити І разом прожити безславную путь.

2022-11-27 15:56:15

27

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Сандра Мей

Гарно. Чудово сказано й передано почуття. Я відчула у вірші прагнення жити без усіх турбот. Жити звичайним повсякденним життям без пригод. Щоб ніхто й не знав про їхнє існування крім них самих. Тобто вони хочуть жити життям тихим й спокійним. #ЧВ

Відповісти

2022-12-10 14:42:24

1

Юлія Богута

Вірш перегукується з моїм) я теж не хочу жити в підручнику і стати частиною історії. Принаймні частиною статистики не хочу. Краще вже в книгу з літератури потрапити. #чв

Відповісти

2022-12-10 18:08:27

1

Nadine Tikhonovitch

@Юлія Богута У нас з тобою схожі бажання)

Відповісти

2022-12-10 18:13:54

1

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1854

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12347