Безславно
Nadine Tikhonovitch
Давай про нас не напишуть в новинах І про інших нехай складають віршí, А ми збережемо віру в обіймах  І рушимо тихо до власних вершин...  Нехай же із нас не зроблять героїв Захопливих книг і сумного кіно,  Де серед безглуздя тисячі воїн Загинуть найкращі в кінці все одно...  Благаю, давай з тобою лиш жити — До історій інші нехай увійдуть...  Втомилась втрачати — хочу любити І разом прожити безславную путь.
2022-11-27 15:56:15
27
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Сандра Мей
Гарно. Чудово сказано й передано почуття. Я відчула у вірші прагнення жити без усіх турбот. Жити звичайним повсякденним життям без пригод. Щоб ніхто й не знав про їхнє існування крім них самих. Тобто вони хочуть жити життям тихим й спокійним. #ЧВ
Відповісти
2022-12-10 14:42:24
1
Юлія Богута
Вірш перегукується з моїм) я теж не хочу жити в підручнику і стати частиною історії. Принаймні частиною статистики не хочу. Краще вже в книгу з літератури потрапити. #чв
Відповісти
2022-12-10 18:08:27
1
Nadine Tikhonovitch
@Юлія Богута У нас з тобою схожі бажання)
Відповісти
2022-12-10 18:13:54
1
Інші вірші поета
Неспокій Коли тебе поруч нема Як дивно Не лікуй мене, якщо хворію...
Інші поети
Любов
@lyubov_gladunyak
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3544
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1419