Не людину, а спогад
І знову не втримають крила,
І знову не бачиш ти Бога...
Ти закохана не у людину —
Ти у власний закохана спогад...
І знову не слухаєш серце
І лягаєш вночі у труну,
Твої очі усипані перцем –
Ти закохана лиш у пітьму...
Ти глузду не маєш, оказія –
До минулого кожен твій крок,
Бо закохана лиш у фантазію,
У попіл вишневих думок...
Твої почуття – це туман,
Серця дитячого слабкість,
Але ти вже давно не сама:
Не варто розмінювать щастя!
Ти маєш родину, дитину –
Ласкавий пронизливий погляд...
Ти чуєш мене? Не людину
Кохаєш тепер ти, а спогад!
2021-08-24 20:12:34
26
4