Щомиті

Nadine Tikhonovitch

І ось, нарешті, цей вересень, І музика, музика лине, Я втомилась від жаху репресій І хочу до тебе щомиті... Звідки ж безглузда потреба Відчувати і бачити скрізь? Розкажіть, пожовклі дерева, Чи варті ті зустрічі сліз... І мовчазної ще гри на роялі, І втрачених бідних годин... На кінець того літа чекали Зі мною ви, сиві дуби? А я, мабуть, божевільна, А ти моє сонце і вітер!.. Я не в полоні, але і не вільна, Бо хочу до тебе щомиті...

2020-09-09 15:52:53

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Оксана

Все мине...

Відповісти

2022-10-08 12:11:08

Подобається

Nadine Tikhonovitch

@Оксана хіба минуло?

Відповісти

2022-10-21 23:44:24

Оксана

@Nadine Tikhonovitch Тобі видніше

Відповісти

2022-10-28 13:00:20

Подобається

Інші вірші поета

Воєнна любов Уяви Подолані страхи Є люди...

Інші поети

Bana Kanbar

@bana_kanbar

fik_snaet_kto

@fik_snaet_kto

Khokh..

@khloudm99

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

2324

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

2560