Минуле так безсовісно...

Nadine Tikhonovitch

Минуле так безсовісно Ввірвалось знов у мої сни І крає душу болісно — Тортуру цю скоріш спини! І знову я так жадібно — Боже! — дихаю утікшим, Будильник знов безжалісно Зранку будить — крики віршем. Знову сон: література, Сходи, ґрати, маски, вишня — Будить сон мою натуру, Будить крики серця тиша. Пахне світ у сні спиртами Та парфумами їдкими — Застрягаю між часами, Проклинаю знов будильник. Стук підборів — божевілля, Я ґрат хоч пальцями торкнусь Та й усмішку, твого зілля, Ковтну — між снами розчинюсь.

2023-04-24 22:12:08

15

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Н Ф

Дуже крутий віршик!😍

Відповісти

2023-04-25 05:47:56

1

Nadine Tikhonovitch

@Н Ф дякую

Відповісти

2023-04-25 08:57:42

1

Твоя Відьма

Сни нащадні...

Відповісти

2023-04-30 03:00:50

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1757

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11203