Сумна реальність
Nadine Tikhonovitch
Тривога. Сирена. Теракт. Сумна та звична реальність. О! Відбій тривоги — антракт. Сирена знов — прокидайтесь! Раз. Два. Три. Авіація. Ракети до міста летять. Дзвони знов — радіація? І... Вибух. Чотири. І... П'ять. Всі в укриття! Небезпека! Прильоти таки? ППО? Тут серед осені — спека. Тут миру немає давно. Наступ. Контрнаступ. По колу. Повернемо кожне село! Всі повернуться додому Ворожій навалі на зло!
2022-10-10 12:59:51
24
12
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (12)
Nadine Tikhonovitch
@Юлія Богута трохи заважають, так
Відповісти
2022-10-17 06:37:21
Подобається
МОРГАН РЕЙ
Реальність - яка змушує серця тремтіти в очікуванні найгіршого, але з надією на краще. Вірш сповнений переживань та страхів, які здається зрозумілі всім, хто пережив війну. Дякую за таку поезію! Вона важлива особливо зараз!
Відповісти
2022-10-17 07:30:58
3
Nadine Tikhonovitch
@МОРГАН РЕЙ На жаль, ми розуміємо такі вірші і пишемо про це...
Відповісти
2022-10-17 12:53:29
Подобається
Інші вірші поета
Те, що для тебе дурниці... La lune Дивовижна Щомиті
Інші поети
Baekhyun
@yoona_Novels
تُومِي.
@Tome_nov
Схожі вірші
Всі
Без вагань
МОРГАН РЕЙ
Ми летіли в всесвіт без вагань, Залишивши цей світ сам. Без космічних почуттів, Світ в твоїх очах згорів. І я не я, і ти не ти, Ми залишились в самоті...
60
3
8539
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11156