Catherine, sans toi...
Je peux dire, que j'adore l'automne, Mais je déteste chaque jour sans toi, Et je suis en mauvaise humeur, Et tu sais toujours, pourquoi... Je peux dire, que j'adore la lune, Mais je pleure, je pleure chaque nuit, Je déteste, je déteste chaque minute, Quand je suis sans toi, Catherine... Je peux dire, que j'adore mes amis, Mais ils n'existent pas pour moi, Ils ne jouent pas le rôle dans la vie, Je n'ai pas d'amis et je suis sans toi... Je peux dire, que je suis heureuse - Tu sais, que c'est vrais parfois, Parce que tu es mon amour et ma rose; Je déteste notre monde sans toi...
2020-06-29 21:35:42
42
34
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (34)
Твоя Відьма
@Nadine Tikhonovitch Надя, эта демонская тварь сошла с ума!
Відповісти
2020-08-05 23:06:33
1
Nadine Tikhonovitch
@Твоя Відьма я тихо молчу в сторонке
Відповісти
2020-08-05 23:15:04
Подобається
Девочка Призрак
👏👏😭😭
Відповісти
2020-12-03 10:37:52
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12402
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2367