Врятуй мене
Nadine Tikhonovitch
Врятуй мене, поки це можливо, Немає поки зайвих дір від куль Й під ногами не розкрита прірва — Я вже тону... Врятуй мене, врятуй! Я про це шепочу так відверто І безсоромно тілом всім кричу — Так, я лиш втомилася, напевно, Тож дай мені напитись досхочу... Хоч від цього саме нетвереза, Дай мені набутися з тобою, Витягни із серця мого лезо — Я побіжу знайомою тропою... А ти врятуй мене від цих думок — Щезнуть хай, як ти щезаєш в місті... Якщо не я, то ти, можливо, Бог? Ні! Не покладай на мене місій! Врятуй мене — раптом це важливо? Не дай упасти та піти на дно, Врятуй мене, поки це можливо, Врятуй, якщо тобі не все одно...
2023-02-09 21:02:28
20
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Eneli Fox
Дає задуматися)
Відповісти
2023-02-11 10:37:54
1
Твоя Відьма
Справді треба задуматися... Близькі тонуть так беззвучно... А можливо, їх ще можна врятувати?
Відповісти
2023-02-13 21:09:20
2
Оксана
Шкода, що ми не чуємо тих, хто нам кричить...
Відповісти
2023-03-19 18:01:12
1
Інші вірші поета
Сп'яніла пам'ять Час зберіг тебе... На "Ви" А ти виходиш з мережі...
Інші поети
dog 007
@dog_007
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1910
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444