Завтра
Крок за кроком йду я по дорозі, Вогник свічки вказує мені шлях, Та холодно неначе на морозі, І все в якихось зарослях, Відкрити очі я не в змозі, Загубилась десь в своїх мислях, Хочеться зупинитись на півдорозі, Не відчути сльози на щоках, І дослухатись свідомості, Та все вертаюсь до прийдешніх тих роках, Повертаю голову до часів я незабутніх, Де було місце для розваг, І прогулок тих вечірніх, Та й мрії були не лише у снах, З-за спиною місце спогадів яскравих, Впереді усе в страшних тонах, Там проблем множество всіляких, І небо не усипане в зірках, Та події літ давно забутих, Треба згадувать з посмішкою на устах, Там теж багато днів було похмурих, І шлях проходив у гірських хребтах, Багато в них було уроків мудрих, Що все в твоїх руках, Що нема поступків мáрних, Що віра житиме в серцях, А час плине мимоволі, Треба підніматись, далі йти, Набратися хоробрості, Головне з дороги не зійти, Візьму мудрості я крихту, І хоробрості піщинку, Щоб пройти долину тиху, І вкінці побачити хмаринку,
2021-06-25 19:09:42
3
0
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5078
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11600