Вказівник
Шкода, що нема вказівника, Маленької таблички з правилами, Де писало б, як грати нам в життя, Де було б ясно, що є що, Де починається і закінчується добро, І як уникнути поганого, Дрібними буквами писалось би, Як жити нам без смутку і жалю, Без проблем і невирішених завдань, Щоб ходили ми по всій землі, Дарували сміх навкруги усім. Шкода, що книги в нас нема, В якій було б усе, Відповіді на вічні запитання, І могли б ми прочитати, Де шукати щастя, і чи є взагалі воно, Щоб не приходилось ховати сльози, А з усмішкою на лиці йти вперед, Дорогою, висіченою нам долею, Без страху і жалю вибір свій робити, Щоб точно знав, що хочеш від життя, І як своєї мрії досягнути, Щоб сенс життя шукати не приходилось, Адже от він! Прям переді мною, Акуратними буквами написаний, Чекає, коли його прочтуть.
2021-06-24 21:07:41
1
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
45
44
2160
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10919