Прокляття ворогу
Рутенія
Хай темрява сповиє світ, щоб ти зійшов зі шляху! Ось Мара поглядом одним наводить жаху. Згинь в муках, враже, земля тебе схоронить. Богиня ночі ні слова не промовить... Вона — це Смерть! Танцює на твоїх кістках. Біль ломить твоє тіло, ртуть на руках. В лісах загубиш свою душу, втонеш у болоті. В моїм краю не місці такій, як ти, сволоті! Гей, Маро, хай стогне й завиває, у лютих муках ворог мій сконає. Смертельний страх в твоїх очах танцює — богиня смерті сповна лютує... Будь проклятий, враже, до сьомого коліна! Проте нескорена й незламна моя Вкраїна. Таким як ти, Мара приносить люту смерть. Геть з мого краю, геть, геть!
2022-10-27 10:13:18
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Катерина Коваленко
Гарний вірш! Та, якщо можна, я можу порадити дещо)
Відповісти
2022-10-28 11:20:55
1
Рутенія
@Катерина Коваленко так
Відповісти
2022-10-28 11:21:19
Подобається
Інші вірші поета
Зустрічі діжду Нещасливе кохання Битва із Лордом Загублена в часі
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5710
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2094