Прокляття ворогу
Рутенія
Хай темрява сповиє світ, щоб ти зійшов зі шляху! Ось Мара поглядом одним наводить жаху. Згинь в муках, враже, земля тебе схоронить. Богиня ночі ні слова не промовить... Вона — це Смерть! Танцює на твоїх кістках. Біль ломить твоє тіло, ртуть на руках. В лісах загубиш свою душу, втонеш у болоті. В моїм краю не місці такій, як ти, сволоті! Гей, Маро, хай стогне й завиває, у лютих муках ворог мій сконає. Смертельний страх в твоїх очах танцює — богиня смерті сповна лютує... Будь проклятий, враже, до сьомого коліна! Проте нескорена й незламна моя Вкраїна. Таким як ти, Мара приносить люту смерть. Геть з мого краю, геть, геть!
2022-10-27 10:13:18
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Катерина Коваленко
Гарний вірш! Та, якщо можна, я можу порадити дещо)
Відповісти
2022-10-28 11:20:55
1
Рутенія
@Катерина Коваленко так
Відповісти
2022-10-28 11:21:19
Подобається
Інші вірші поета
ЛЕГЕНДА ПРО ТЕМРЯВУ І СВІТЛО, СМЕРТЬ ТА ЖИТТЯ Я зненавиділа кохати... МОТРЯ — МАЗЕПІ Загублена в часі
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9201
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12300