Ліс міцно тримався корінням під землею і мертвим втомленим поглядом сповненим тисячолітньої мудрості спостерігав за новими гостями. Вітер з-поміж стовбурів доносив капітану запах крові і сталі. Ще не дійшовши до місця бою він знав, там ніхто не вижив. Природа в сутінках поважно мовчала.    
    Його спину прикривало кілька по зуби озброєних чоловіків в обладунках. Вони тримали мечі на поготові і обережно крокували за капітаном, перевіряючи периметр. Кожен стовбур, кожен кущик. Один з них з підозрою заглянув на зелені крони дерев, та не помітив нічого крім пташини, що цвірінькнула й випурхнула кудись, куди листя заважало заглянути.    
    Капітан крокував далі. Побачивши перше бездиханне тіло він стис руків'я меча сильніше і зціпив губи. Сторож. За кількома деревами з'явились інші мертві. Та той, що був аристократично одягнений привернув найбільшу увагу. Капітан послабив напругу в кулаках і пришвидшив крок. Тіло коло бурокорого дерева лежало лицем догори. Ці риси впізнав би кожен місцевий. Капітан присів до чоловіка з досі розплющеними нажаханими очима. Шкіра втратила колір життя й зморшки, що колись були наповнені довгими рокима радощів геть виблідли. А капітан знав його особисто. Бачив, як усміхався, жартував, піднімав келихи вина і набридав усім своїми тостами про жінок. Мантія лорда припала грудками землі, а пил придав вицвілому білявому волоссю ще більше сивини.    
    "От ми і знову зустрілись, Ванресе", - сумно посміхнувся капітан.    
    Він бачив багато мерців, але все одно в надії почути бодай той неможливий найслабший пульс приклав два пальці лорду до шиї. Тиша. Чоловік скривився від жалю і прикрив очі померлого, що вже навіки дивились в нікуди. Але... Його шия.   
    "Капітане! - пролунав тихий вигук підлеглого, на який капітан відразу повернувся, - Леді Жефран також тут".     Чоловік швидко підійшов до дружини лорда оминаючи кілька стовбурів по дорозі і знову оглянув область шиї. Дві точки. Дві знекровлені рани. Одна навпроти другої. Трясця...    
    "На них напали демони, - повідомив капітан і човгнув носом не перестаючи дивитись на бідолашну жінку, що ніколи не здавалась йому гарною, - Повертаємось. Треба доповісти генералу".    
    З цими словами усі слухняно попрямували на місце, де залишили своїх гарпій. Капітан ще кілька секунд переводив погляд з тіла на тіло і думав, чи не варто було б гідно поховати цих людей.       
   
    ***       
   
    Він крокував коридором тимчасової резиденції свого повелителя і поправляв собі шкіряні нарукавники. Вони гарно обтягували руку від половини передліктя і ховали зап'ястя. Але ділянки між пальцями йому здавались зайвими. Востаннє смикнув туніку під кольчугою, яку ще не встиг зняти, та гордо випрямився, коли по правій стороні з'явились подвійні двері, що вели у добре знайому йому кімнату. На нього чекав генерал. Права рука повелителя.    
    Один з двох сторожей повідомив про його прибуття і відкрив двері навстіж. Кроки стали справжнім випробуванням за останніх кілька днів наповнених лише пошуками. Йому не завадило б відпочити.    
    "Капітан Блекберн, - звернувся з-за скромного письмового столу генерал, що до його приходу стоячи оглядав мапу, - Чув, що у тебе є новини".    
    Потріскані від вологи двері напрочуд тихо зачинились.    
    Генерал лиш на коротку мить підняв очі і знову втупився в розкидані папери. Лиш прибрав якийсь документ, що заважав йому краще розгледіти південь. Він був одягнений в сорочку, яку, як завжди, неакуратно заправив за пояс з парою кинджалів по боках. Кілька свічок вже палало і хоч якось освітлювали кабінет зі старими шрамистими меблями довкола.    
    "Генерал Монд, - кивнув Блекберн на знак привітання і поспішно сказав, що мусив, - Ми знайшли їх. Мертвих".    
    Монд у відповідь повільно підвів погляд і нічого хорошого він не віщував. Вогники переполохано сколихнули, а стіл втомлено рипнув під тиском тіла свого власника. Чоловік відразу зрозумів, про кого йдеться. І не міг у це повірити.    
    "Виявилось, що вони від Філакасу далеко не втекли, - продовжив Блекберн марно шукаючи в генералових очах прощення, - На них напав демон. Чи один, чи більше не знаю".    
    Сивина в підстриженому темному волоссі генерала заграла кольорами сутінкового неба за вікном, а світло вогню підкреслило втому обличчя.    
    "Я був певен, що вони телепортувались", - у цій репліці чулась нотка суцільного розчарування у власних передчасних прогнозах. Та крім того Монда геть спантеличила така поведінка демонів. Зазвичай вони не нападають на усіх масово. Здається, ситуація виходила з-під контролю.    
    "Вочевидь, щось пішло не так".    
    Капітан впевнено стояв на ногах зі складеними руками попереду, але в глибині душі хотів хоч на секунду сісти на те м'яке крісло при дверях і подрімати забувши про усі на світі плани. Такі інтенсивні пошуки лорда відібрали забагато сил.    
    "Щож, правитель точно не зрадіє".    
    Блекберн бачив цю міць, цей смертоносний спокій перед буревієм. Навіть при світлі свічок було видно, як кров в судинах починає легенько підсвічуватись. Магія завжди від надлишку емоцій прокидається. Але генерал гнівався не через зламані плани чи втрату зв'язків. Це було особистим. Капітан хотів би щось додати, але вирішив, що зникнувши він зробить послугу їм обом.    
    "Це все, генерале".    
    "Чекай, - не встиг Блекберн й кроку ступити, як Монд опинився по іншу сторону столу ставши слабоосвітленою примарою з мішками під очима, - А що Дедрес?"    
    "Він ще досі нічого не повідомив і не повернувся. Але коли це зробить, ти дізнаєшся першим".    
    Генерал наблизився на відстань витягнутої руки і замислено постукав себе пальцем по губах. Дивна напруга в кімнаті капітану не сподобалась. Він ще ніколи не бачив такого затуманення в зінницях цього чоловіка. Генераловмй камуфляж серйозності та заклопотаності поволі починав танути.    
    "Якщо йому вдасться, - він перейшов практично на шепіт ховаючи  в голосі роздратування, - повелителю ми нічого не скажемо".    
    Капітан з подивом звів брови не зовсім розуміючи, у чому причина такої раптової секретності.    
    "Ти почув мене?".    
    Ніколи не повірив би, що цей воїн замислив зраду. Стільки думок одночасно роїлось в голові старого капітана, що годі було відшукати серед них бодай одну, яка виправдала б дії генерала.    
    "Ти почув мене?", - повторив Монд вже більш наполегливо.    
    Зламаний хриплий тон давав зрозуміти лише одне. Подальші питання будуть точно зайвими, викличуть лише небажану агресію. Блекберн покликав Святих Матерів короткою молитвою і подумки спитав старого друга, що він в біса задумав. А опісля лише погоджувально кивнув сподіваючись не вплести себе цим у якусь халепу.    
    Монд з вдячністю та похвалою похлопав його по плечі, перед тим, як знову повернутись до паперів і самотніх практично повністю розтоплених свічок. Він був вільним.