Я складаю зброю

Семіраміс

Я складаю зброю, Відчуваю, що вже час, Падаю на коліна, Гнів поволі згас. Вже час забути шрами Нанесені в бою, Обіцяю, вже тобі не спричиню я болю. Я складаю зброю, Знаю, рани важко гояться, Час не лікує, А душа руйнується. Ніщо вже не змусить Підняти на тебе приціл Я здаюся, Воювати вже немає сил. Складаю зброю Тремтячими руками, Себе змушую встати, Та сльози стали кайданами. Далась тобі так легко На потіху в пастку, Лиш прийди по мене, Зроби ласку. Чуєш? Я складаю зброю! Ми обоє помилялись І не раз. Страх узяв гору Та й поглинув нас. Буль ласка, зупинись! Припинімо війну, Що привела нас У цю пустоту. Пробачмо один одному! Наважмось на цей крок. Повір, лише так ми позбудемось Страждальних думок. Почуй мене! Бо вже втрачаю голос.. Я признаю свою поразку І складаю зброю. Можливо знов повірю в казку Можливо знов буду з тобою... - 2020 -

2023-01-09 19:41:00

Інші вірші поета

Крізь кофту, під шкіру Лілея Забудь, як я забула П'єдестал

Інші поети

BON BON

@bon_bon_c0xu

Де Лайт

@fosfadok

Paul George George

@Spector

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

2482

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11167