Вірші
останній постріл
я не проситиму,
ти пам'ятатимеш.
кожна фібра твого тіла
вже вивчила давно мій солод,
мою слабкість, що тебе вином споїла,
ту слабкість, що ситила голод
ту слабкість, що корилась, тихла, кров студила
але вона корилась так, що сила аж тремтіла
я не проситиму,
ти пам'ятатимеш.
будучи далеко в кілометрах й часі
мій шепіт вкраде твою тишу
і в кожній ніжно-лячній фразі
проведу своє ім'я крізь голку в жилу.
благословінням була, тепер отрутой стану
я не проситиму,
задорогі мої прохання, не осилиш.
лиш читатимеш листи мої губами
сухими й спраглими до тих висот й польотів,
що вже не окрилиш.
ти дотики шукатимеш наосліп,
ту невиразну теплу нотку,
що наповнила в душі розколіп,
добровільно ляжеш вкотре в пастку
по вибагливу безумну ласку
пожинать посаджену ще зернятком поразку.
я не проситиму,
ти пам'ятатимеш все вічність,
так саме вічно, як є вічний попіл,
ти запам'ятаєш нашу історію й її трагічність,
втративши право на опір, ти надав свій дозвіл
і кожен спогад у тобі запечатає останній постріл
3
0
200
Крізь кофту, під шкіру
Схоже я забула,
Як слова промовляти.
Мені відняло мову,
Відняло думки,
Можу хіба ледве стояти.
Де моя впевненість втекла
Вбачивш навпроти постать твою,
Чому не говорю,
Чому не сміюся,
Як завжди, з тобою?
Поглянь на мене,
Торкнися ще раз так легко,
Хрустокрилим на радість,
Так ніжно, поспішно,
Крізь кофту, під шкіру,
По медову слабкість.
Я забула, як думати,
Лиш відчуваю,
Посміхаюсь тобі в пітьмі
Крізь не надіслані рядки,
Танцюю на самоті,
Над Олімпом літаю,
Далекі мні земності,
Далека небесність,
Я не тут, не сьогодні,
Яка недоречність...
Я між власних зірок
Пряду нитки фантазій,
Віддано добровільно
Будую фундаменти
Власних трагедій.
Мені відняло мову,
Коли вловила погляд твій.
Я б так хоч вічність тонула
В річці фальшивих надій
- 15.10.2022 -
6
0
280
40
Одного морозного ранку,
Коли наш світ невинний
Іній огорне,
Молоко розіллється
На моєму ґанку,
А сюжет неприємно
В інший бік поверне,
Дозволю собі попросити тебе
Відкрити у книзі сторінку 40,
Де все почалося
І мало б скінчитись,
Проте останній півкрок
Не вдалося зробити,
Спинитись.
Де мармеладове небо?
Де кисилеві береги,
Апельсини,
Що так пахуче снились мені
Та присягаюсь, їйбо,
Реальні от-от ставали вони.
Все вигадало тихе й зухвале
Божевілля в моїй голові.
Усі сни та почуття,
Прозріння фальшиве...
Горе мені.
Проте прочитай вголос собі
Цю сторінку 40.
Можливо, помітиш послання
Котрійсь особі.
Олівчиком акуратно
Написане скраю.
Непомітно.
6
0
237
Мертва зірка
Віск стікав по заплаканім обличчі.
Вона не знала, що хоче
І що її кличе.
Руки палають.
Думки пепеляться.
Вона ладна піти,
Але ніде податься.
Вона не знала, що зорі
Крізь віки глухі стали,
Не чули тих мрій,
Що мільйони бажали.
А віск все стікав
По бороді та по шиї.
Її поему життя
Викинули на помиї.
І на що вона здатна?
Що вдіє?
Кому шепотітиме про біль свій,
Коли серце мліє?
Вона б радо оглухла
Чи втратила зір,
Зів'яла б там, де небо
Торкається гір.
Стала б потворно прекрасним
Попелом ночі.
Стала б мертвою зіркою,
Що п'є сльози жіночі.
Та на що вона здатна?
Мовчати? Терпіти?
Лиш просить та плаче.
По житті мерзне замість горіти.
9
2
345
Ніч моя
Доторкнусь,
Доторкнусь я твоїх шат,
О, ніч моя, богине.
Доторкнуся і порину
У той світ дивний,
Звідки ти прийдила.
Заплющу очі і побачу
Як гасне світло
І загоряються твої вогні.
Кожне сонце,
Кожна зірка, ніби,
Загоряються й в мені.
Доторкнусь,
Доторкнусь я твоїх рук,
О, ніч моя, красуне.
Доторкнуся і відчую
Ласку ніжной прохолоди,
Що ти породила.
Наповню груди ароматом
Твого чарівного приходу
І забуду про усе на світі,
Лиш побути б
З тобой поряд.
О, ніч моя безсмертна,
Безкраї обійми твої.
Я доторкнусь, бо я безсила
Перед спокусою краси.
Простягни мені
Свій срібний промінь,
Я доторкнусь.
Подаруй мені
Свій загадковий погляд,
Я подивлюсь.
Заспівай мені
Свою лісну колискову,
Я почую.
О, ніч моя,
Дозволь,
Я доторкнусь.
©Соломія Стець
написано:
14.01.2019
опубліковано:
14
11
432
П'єдестал
О, це відчуття,
Воскресіння віри,
Що знову можу вільно
Блиском сонячного врання
Праменіти.
Чи можна забути
Той ніжний трепіт
Крильцят, що ніде діти,
Що тремтять та б'ються,
Без старань серце
Вгомоніти.
Я поглину нутром-океаном
Болючі зверхні тіні,
Що скалками гострими
Картали серце невинне,
Поглину із залпом
Темні надії,
Визволю світло
Із недрів вулкана,
Вкрию всей старий попіл,
Най проллється магма!
Що відбувається?
Воскресла та віра,
Яку ростила в душі
і з ней помирала.
Тепер серце б'ється
Та й бушує нірвана.
І в симфонійній агонії
Веде мне віра до п'єдестала.
©Соломія Стець
10
0
365
Блідий спогад
Підійди.
Прислухайся ближче,
Піймай мелодію морського бризу,
Що наспівує вільна душа
Летючи на крилах ввись.
Тільки спробуй, доторкнись.
Торкнися інію так ніжно, щоб не танув боячись.
Відчуй атласові стрічки,
Перев'язані вітри.
Стій. Замри й момент лови,
Коли у грудях плачуть скрипки
І дим свічечки погаслої
Нашіптує ванільні сни.
Зроби крок та відступись.
Любуйся, доки ще зима
Й тепла нема,
І не обпікає юний віск сльоза.
А потім обернись і йди
Лишивши блідий спогад останнього акорду забутої п'єси душі.
©Соломія Стець
8
4
402
Танець грози
Вабить і притягує
Мелодія душі,
Що дощем рясним виспівує
І грає громові баси,
Плаче перлове небо,
Хапа крилом лебединим
Мелодію танго
Ритмом хвиль єдиним,
І не знайде спокою
Гроза в воді глибокій,
І хвиля з лебідкою
Станцюють танго в повінь,
Грайливо пестить пір'ячко
Піна з блискавки світлом,
Забувається лебідонька
Танцюючи із вітром
Співаючи з душею
Та й хлюпоче білим снігом
Над бурливой синявею,
Над грішним порожнім світом,
Не врятують пташиноньку
Ніжні неба сльози,
Меч грози у серці
Стріне її на порозі.
Хмари грізні розступились,
Глядить лебідка, зорі,
Що постидно причаїлись
Кинувши напризволяще в морі
Танцювать крижане танго
З грозою сам на сам о такій порі.
Майне крило лебедине
Поміж смутні ноти
Писані хвилями
Осяяні зорями.
©Соломія Стець
22
2
547
Лілея
Дня одного ясного
зацвіте лілея цвітем білим.
Розкриє бутонця красного,
поділиться усмішкою тендітною
зі світом цілим.
Попросить дать насолодитись
малиновим смаком вечірнім
твоїх уст,
бо не в змозі примиритись
ні з одною з твоїх муз.
Грішними росами
напоїть просить,
не забути в саду,
не лишить плисти
темними водами
розділяючи з вітром
журбу.
Дня одного тужливо
заспіває пісень смутну,
вдягне павутиняче мереживо
й зів'яне в мріях про твою
ніжну руку.
Дощами просила,
грозами благала,
але так і не пустила
пагінці,
бо лиш чекала...
© Соломія Стець
27
2
405
На краю
Лишень поглянь на цю
розбиту душу
на скелястому краю.
Лежить,
немов станній подих видиха.
Мовчить,
немов забута мить лиха.
А вітер дме тії уламки
лишаючи в минулому
усі її світанки.
Ніхто не підбере.
Лиш топчуться по ній, лен глянь - помре.
От от вітер її в прірву скине.
Впаде нещасна.
І за нею лиш луна полине...
©Соломія Стець
40
7
565
Я складаю зброю
Я складаю зброю,
Відчуваю, що вже час,
Падаю на коліна,
Гнів поволі згас.
Вже час забути шрами
Нанесені в бою,
Обіцяю, вже тобі
не спричиню я болю.
Я складаю зброю,
Знаю, рани важко гояться,
Час не лікує,
А душа руйнується.
Ніщо вже не змусить
Підняти на тебе приціл
Я здаюся,
Воювати вже немає сил.
Складаю зброю
Тремтячими руками,
Себе змушую встати,
Та сльози стали кайданами.
Далась тобі так легко
На потіху в пастку,
Лиш прийди по мене,
Зроби ласку.
Чуєш? Я складаю зброю!
Ми обоє помилялись
І не раз.
Страх узяв гору
Та й поглинув нас.
Буль ласка, зупинись!
Припинімо війну,
Що привела нас
У цю пустоту.
Пробачмо один одному!
Наважмось на цей крок.
Повір, лише так ми позбудемось
Страждальних думок.
Почуй мене!
Бо вже втрачаю голос..
Я признаю свою поразку
І складаю зброю.
Можливо знов повірю в казку
Можливо знов буду з тобою...
- 2020 -
2
0
131
Забудь, як я забула
От вже майже я забула, та згадала
Як колись літала
І страху не знала
Як вплітала в коси пір'я, маки
Пальцем по небу малювала
Грішні знаки
Віск розтоплений на рані,
Вже шраму не забрати,
Пізно полум'я гасити
Жар дійшов вже грані.
Забудь, як я забула,
щоб потім згадати,
Щоб зустріти туман
І знову чекати
Коли приїде потяг,
який не існує,
Коли ти відгукнешся,
Хоч мене не чуєш
Забудь, як я забула,
Щоб потім згадати,
Щоб знов відчути біль
І знов його тамувати
Мені вже не потрібно
Твоєї образи,
Вже скло давно розбито,
Дай уламкам впасти...
От вже майже я забула, та згадала
Як я була від розмови
Із тобою п'яна,
Як будучи самою я була так близько
Читаючи твій лист,
Що надійшов запізно...
- літо 2020 -
3
0
135
