Ніхто не віда, що у неї на душі
Вікторія Яковчук
Кожен думає, що знає Те, що хоче саме вона, Те, в що вірить і чого бажає, Через що на серці пустота... Ніхто не віда, що у неї на душі: Чи сум, чи радість шляхом її плине; Та, що складає рими у вірші, Щоб стирати пам'ять по краплині... Ніхто не віда... Знову печаль та горе Залишаться замкненими в серці, І знову життя її кидає в море, Де вода пекучіша від перцю... Ніхто не віда... Коли у морі проблем Вона спокійно проти течії пливе, Коли вирішує купу важких дилем- Все довкола злиться і реве... Ніхто не віда... Посмішкою знов Усе болюче швидко замаскує, Забудеться...Бо ранок, що прийшов, Усі проблеми вміло залікує... Ніхто не віда... На лиці тепер Знову маска, що ховає сум... Знову, викладаючи сльози на папер, Знаходиться у полоні хворих дум...
2020-07-30 21:57:39
2
0
Інші вірші поета
Замало мрійників Сьома секунда Ніч Нарко
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2371
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3759