Падати не можна літати
⠀
Досі вíрю в своє божевíлля.
Воно мчить із шаленою швидкістю,
І немає на світі подібної сили,
Що зрівняється з ним у вічності.
⠀
Воно тягне до тлінних небес,
Де хаóс із думóк неприка́яних,
Де позаду буде́нні, скупí інтереси,
А попереду - шок від паніки.
⠀
Ти летиш до незримих зіро́к,
Відчуваючи смак неваго́мості,
Потім падаєш стрíмко, торкáючи дно,
Бо не місце польоту в свідóмості.
⠀
І потрóху стає тобі боляче,
Як коту, що із Éрвіна до́слідів,
Зна́хiдка стане сигналом для творчості,
А біль від падіння - постріл для роздумів.
⠀
Бо знаходиш ти там (несподíвано)
Те чому не суди́лося ста́тися.
Воно ви́ллється тихо, і дуже помíрно
На прозо́рих, неза́йманих а́ркушах.
⠀
Ти напи́шеш доступною мовою,
Щоби хтось тебе, все ж, зрозумів.
Щоб почув усю суть під промо́вою,
І побачив тебе поміж слів.
(Спільний вірш. Співавтор: Олена Скурська)
2020-05-27 14:07:26
6
0