"Зустріч в старому вагоні"

Вячеслав Коголь

Ми на фо́ні помара́нчевого неба Не помітили навіть як ранок наста́в. Ми не бачили ночі, сиділи в тене́тах Ховаючи очі, бажа́ючи справ. Під об'ємом палко́го, рудо́го воло́сся Та трішечки вище твого́ декольте́ Ховаєш все те́, що мені не вдало́ся, Свободу душі і думо́к парите́т. Твій образ типо́вий для всесвіту Ма́ртіна Мій - з позабу́тих давно́ сторіно́к, Холодний як лід і сухий розраху́нок, Супро́ти моїх нагадає амо́к. Смара́гдова су́кня, з тонко́го атла́су, Накриє підлогу ново́го СВ, А з ним і екра́ни обо́х телефо́нів, ВідІмкне реальність і час розірве́. Сьогодні ця зустріч в старо́му вагоні Залишить взірце́м гіркоти післясмак. Тебе вже чекає сім'я на перо́ні, У мене ж кінцева, а далі літак.

2020-05-27 00:04:23

5

0

Схожі вірші

Всі

Впізнай себе...

Вікторія Тодавчич

Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....

43

7

2158

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12202