"Зустріч в старому вагоні"
Вячеслав Коголь
Ми на фо́ні помара́нчевого неба Не помітили навіть як ранок наста́в. Ми не бачили ночі, сиділи в тене́тах Ховаючи очі, бажа́ючи справ. Під об'ємом палко́го, рудо́го воло́сся Та трішечки вище твого́ декольте́ Ховаєш все те́, що мені не вдало́ся, Свободу душі і думо́к парите́т. Твій образ типо́вий для всесвіту Ма́ртіна Мій - з позабу́тих давно́ сторіно́к, Холодний як лід і сухий розраху́нок, Супро́ти моїх нагадає амо́к. Смара́гдова су́кня, з тонко́го атла́су, Накриє підлогу ново́го СВ, А з ним і екра́ни обо́х телефо́нів, ВідІмкне реальність і час розірве́. Сьогодні ця зустріч в старо́му вагоні Залишить взірце́м гіркоти післясмак. Тебе вже чекає сім'я на перо́ні, У мене ж кінцева, а далі літак.
2020-05-27 00:04:23
5
0
Інші вірші поета
Падати не можна літати "Дзеркало" "Чи моя ти, впала зірочко?" Вірш по "Різдвяній пісні"
Інші поети
Fatima Arif
@FA_Arif
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15234
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12289