"Зустріч в старому вагоні"

Вячеслав Коголь

Ми на фо́ні помара́нчевого неба Не помітили навіть як ранок наста́в. Ми не бачили ночі, сиділи в тене́тах Ховаючи очі, бажа́ючи справ. Під об'ємом палко́го, рудо́го воло́сся Та трішечки вище твого́ декольте́ Ховаєш все те́, що мені не вдало́ся, Свободу душі і думо́к парите́т. Твій образ типо́вий для всесвіту Ма́ртіна Мій - з позабу́тих давно́ сторіно́к, Холодний як лід і сухий розраху́нок, Супро́ти моїх нагадає амо́к. Смара́гдова су́кня, з тонко́го атла́су, Накриє підлогу ново́го СВ, А з ним і екра́ни обо́х телефо́нів, ВідІмкне реальність і час розірве́. Сьогодні ця зустріч в старо́му вагоні Залишить взірце́м гіркоти післясмак. Тебе вже чекає сім'я на перо́ні, У мене ж кінцева, а далі літак.

2020-05-27 00:04:23

5

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4651

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11201