Вибір редакціїВсі
Популярні автори
Неможливо відірватисяВсі
  • Особлива. Мій 14-тий день народження Ось і настав цей день! Ви навіть не уявляєте, як я чекала його! Ще місяць тому батьки спитали в мене...
  • Вишневий відблиск місяця #Наталі #усі_викладачки_відьми #вишневий_відблиск_місяця Заборонене кохання чи оманлива прихильніс...
  • Демони та інші цікаві створіння Історія звичайної дівчинки з незвичайними можливостями. Вона бачить те, що іншим невидиме. Мислить і...
Популярні книгиВсі
Нові віршіВсі
Каїнова печать
Душать думки, Холодний піт тече, Скрізь тонкі судини, Лякаючи нерви. Багно всюди, Витираю серветками, Та навіть білими руками, Тонучи у болоті оточення. —Будь як ми. —Геть, самостійності —Не ускладнюй життя —Ти-божевільний. Ґречно поклонюся фарисеям, Забувши їхні заповіти, Клапті чорнил та правил Заради пошуку себе. Шукаю долю у очах, Живу тисячами життів, А не приймаю правила жахливого фатуму.
0
0
96
Мої друзі стали вулицями
Мої друзі стали вулицями. Де б не була, Я всюди їх зустрічаю. Залюднені, широкі, величні, Вони зустрічають світанок, Гріються під сонцем мирних днів, Яких тепер буде вдосталь. Мої друзі стали тими, Хто повернув мир У мою країну. Кажуть, люди забуваються, Та моїх друзів Пам'ятатимуть вічно. Завмирає серце, Коли в українському місті, Йдучи вулицею, Бачу знайоме ім'я. Всі міста для мене стали рідними. Куди б не поїхала, Я завжди вдома, Бо всюди маю друзів. Рани ще не загоїлись, Особливо ті, що в душі. Там завжди болітиме. Та я знаю, За що ми боролися. І коли бачу жовто-блакитний стяг, Усміхнених, вільних людей, Відбудовані міста, То розумію - Це те майбутнє, Яке ми захищали. Мої друзі стали вулицями - Тихі й гамірні, Строкаті й стримані, Вони ведуть кудись за небокрай. Та я б хотіла, Нестерпно хотіла, Щоб вони просто Були живі.
1
0
90
Чорний пластир
Зазвичай, вони можуть вдарити, Чи вбити, вбитих — не жалісно. Та любові, нашого прагнення, Як у штормі, здається мрією. Припиняй, плакали вже за нас. На пів кроку впали? — Тож, тепер вставай! Йди собі у темряві, серед них, байдужих, Так вони з тобою, улюблений, квітучий! Засинай, нехай по стінам холодом, Я тебе зігрію тілом, ніжним голосом. Звісно не залишу, тріском на краю ліжка, Треба закурити, треба відкрити вікна. Не згасай, іноді буде боляче, Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних. Як скрипаль, тисне на нитки розпачі, Ми — як тіні, граємось у тлі з безоднею. Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь, Я тебе врятую, наклею чорний пластир, І від скаженої ліри, знайду тих лікарі́в, Дочекайся миру і трошки світлих днів. Ти впізна́єш голос із застиглого завтра, Де твоя самота — лише згаслая ватра. То твій сміх? Це ми вижили, вір мені, чуєш? Ми літаємо там, де ти тільки кочуєш. Тихше, дихай... Я знаю, як стиснуло горло, Як усе, що ти любив, наче порохом стерло. Наче лист, повернув крізь роки та дотягся, Я — це ти, той що витримав і не зламався. ​Не зважай, якщо світ розсипається вщент, Я тримаю тебе в цей критичний момент. І від чорної ночі, де кожна секунда — кат, Принесу тобі звістку: немає шляху назад. ​Не дивуйсь, я пишу із завтрашнього, Там, де страх твій став просто тишею. Всі надії, нашого прагнення, Стали світлом, а не мрією. Не сумуй, витерли сльози ми. Ти зміг піднятись? — Тож, встань і іди! Я дивлюсь на тебе, мій рідний, улюблений, Я — це ти, нарешті врятований!
1
0
92
Завершені книгиВсі
Обговорюють сьогодніВсі
Книги в книгах, истории в историях и приём матрешки
Новини, Думки вголос, Питання
3
83
88
Особисте, Думки вголос, Різне
4
95
А ой...
Новини
2
49