Вибір редакціїВсі
Популярні автори
Неможливо відірватисяВсі
  • Квініум. Частина I Що робити, коли твоє життя міняється на сто вісімдесят градусів? В твій дім вриваються невідомі люди...
  • Особлива. Мій 14-тий день народження Ось і настав цей день! Ви навіть не уявляєте, як я чекала його! Ще місяць тому батьки спитали в мене...
  • Приставка буде повернена Перед прочитанням: ця книга є другою частиною книги "З дівок у леді", що знаходиться за посиланням:...
Популярні книгиВсі
Нові віршіВсі
Я б хотіла
Я б хотіла Тобі сказати, Що на серці нема журби, Що в долоні нема верби І немає на що плекати.  Але вірю, існуєш Ти, І я мушу Тебе пізнати, Я повинна Тобі довіряти І кохати, як це робиш Ти.
2
0
94
Чорний пластир
Зазвичай, вони можуть вдарити, Чи вбити, вбитих — не жалісно. Та любові, нашого прагнення, Як у штормі, здається мрією. Припиняй, плакали вже за нас. На пів кроку впали? — Тож, тепер вставай! Йди собі у темряві, серед них, байдужих, Так вони з тобою, улюблений, квітучий! Засинай, нехай по стінам холодом, Я тебе зігрію тілом, ніжним голосом. Звісно не залишу, тріском на краю ліжка, Треба закурити, треба відкрити вікна. Не згасай, іноді буде боляче, Мій кришталь, вкритий в обіймах сонячних. Як скрипаль, тисне на нитки розпачі, Ми — як тіні, граємось у тлі з безоднею. Не чекай, якщо у грудях діри наскрізь, Я тебе врятую, наклею чорний пластир, І від скаженої ліри, знайду тих лікарі́в, Дочекайся миру і трошки світлих днів. Ти впізна́єш голос із застиглого завтра, Де твоя самота — лише згаслая ватра. То твій сміх? Це ми вижили, вір мені, чуєш? Ми літаємо там, де ти тільки кочуєш. Тихше, дихай... Я знаю, як стиснуло горло, Як усе, що ти любив, наче порохом стерло. Наче лист, повернув крізь роки та дотягся, Я — це ти, той що витримав і не зламався. ​Не зважай, якщо світ розсипається вщент, Я тримаю тебе в цей критичний момент. І від чорної ночі, де кожна секунда — кат, Принесу тобі звістку: немає шляху назад. ​Не дивуйсь, я пишу із завтрашнього, Там, де страх твій став просто тишею. Всі надії, нашого прагнення, Стали світлом, а не мрією. Не сумуй, витерли сльози ми. Ти зміг піднятись? — Тож, встань і іди! Я дивлюсь на тебе, мій рідний, улюблений, Я — це ти, нарешті врятований!
1
0
113
...
Ок, я слегка Чёрт возьми, если бы кто сказал, что грязь может ранить — не поверил бы. Но твоя — ранила. До сих пор ноет внутри, как синяк, который не уходит, Мозг играет твою ложь каждый вечер На повтор, точит как нож. Я не святой, не правильный. Но тебя тихо, тупо честно. Сам себе казался мягче, чем обычно. Именно мягкость ты и порезала — аккуратно, точно, зная, где рана больнее. Сейчас ловлю себя на том, Что скучаю не по тебе, А по версии "недотебя", созданной для меня. Да, верил… как думаешь. Был отчаянный, но живой. Сейчас другой. Чуть усталый от того, что чувства всё ещё отзываются фантомной болью. Знаешь… нет злобы, не проклинаю, как бы в лом. Стою в этой тишине, Да — " в тихом ахуе ". От того, как может болеть то, что было Доступным всем бухлом. Да резок, да был честен. "Сходимся и расходимся, не знаю где находимся ". Думал дело в возрасте, а узнал, что - в человеческой повести. Стал сам грести, понял: в твоей совести, Все буквы остались без сложностей. Яркой картинкой > без особенностей.
0
0
90
Завершені книгиВсі
Обговорюють сьогодніВсі
А ой...
Новини
2
49
Как начать писать и не сойти с ума - тред
Цікаве, Думки вголос, Різне
2
1
62
Зачем автору псевдоним? Это просто звучное имя или целый образ?
Цікаве, Думки вголос, Різне
4
5
65