[Марина(Марта)]
Того дня Марина відклала всі справи. Одягла скромну, але елегантну сукню. Сьогодні вона збиралась не до клієнта, а на день народження до життєрадісної жіночки, яка з першого дня їх знайомства не залишає її в спокою. Інколи Марина ловила себе на думці, що вони частіше спілкуються ніж вона зі своїми друзями.
Галина Макарівна сказала, що то буде скромне свято в оточенні найближчих. Марина поважала Галину Макарівна, тому вирішила їхати.
Та перед самим виходом з квартири у неї задзвони телефон. Номер був невідомим.

-Ало.-нейтральним тоном протягнула Марина.

-Марта? Це Ви? Це-Вікторія. Мені потрібно, щоб ви до нас приїхали. Ми заплатимо. - просила Вікторія.

-Вікторія? А! Вікторія, та я не маю змоги. Я зараз відїзджаю за місто у справах.- ввічливо відмовляла Марина.

-Я Вас дуже прошу. Буквально 15 хвилин. Ми гарно оплатимо Ваші послуги. Зрозумієте, мені його дуже шкода. А сьогодні йому зовсім погано. Він не говорить ні з ким і я подумала, що це могло би його трішки розрадити. -жалісливо вмовляла Вікторія.

-Добре. Я приїду.- погодилася білявка.

Вона розуміла, що Вікторія так тримається за свого працедавця, бо добре влаштувалася. Звісно ж, можливо звичка та повага також є, але свій інтерес нікуди не подіти.

Марта знову стояла в тій темній кімнаті. Просто в нижній білизні. Все було як минулого разу. Вона знала, що її таємничий клієнт все так же сидить в своєму інвалідному візку і дивиться на неї з темряви. Сьогодні лунала зовсім інша музика. Класика. Навіть дуже досвідченій танцівниці було би тяжко під неї танцювати на пілоні. Але дівчина знала, що довго їй цього робити не доведеться.
Цього разу вона не почула його надривного дихання. Тишу обірвав чоловічий голос.

-Підійди. Зроби те, за що тобі заплатили. Зроби до кінця.

Марина добре знала чого він хоче. Бо ще минулого разу він не дав їй цього зробити. Вона зайшла в темряву і намацала візок. Потім чоловічу руку. Протягнула свої довгі пальці вгору до його речей і обійшла візок ззаду. Він був чисто виголеним. На голові дівчина намацала жорсткі кудрі. Вона запустила свої пальці в них і почала збирати руки в кулак. Чоловік вдихнув.

-Продовжуй...

Його голос Марині здавався дуже знайомим. Але вона не могла роздивитись лице. Закінчивши з волоссям дівчина перейшла до вух. Перший її дотик викликав знову те надривне дихання, яке вона чула минулого разу. Марина не зупинялася. Вона м'яла його вуха то посилюючи, то послаблюючи хватку.
Все скінчилось...

-Дякую.-промовив чоловік.

За дверима кімнати Марину чекала Вікторія. Вона притискала до своїх грудей планшетку з якимись записами.
"Ділова помічниця."- промайнуло в голові стриптизерки.

-Я хочу, щоб ви до нас приїжджали, Марта.-протягнула Вікторія дещо невпевнено.

-Давайте обговоримо це згодом. Я дуже спізнююсь.-промовила Марина споглядаючи на свій годинник.

Сьогодні для неї був вдалий день. Клієнт, який звернувся напряму, а не через сутинерку. Вона бачила в цьому гарний знак.
"Можна не ділитися з Кариною цими грошима."

[Карина]
"Вона не поділиться зі мною цими грошима"-подумала Карина.
Вона вже не перший день знала Марину. Та що там Марину? І вона б не поділилася.
Коли Карині зателефонувала Вікторія і попросила прислати Марту на виклик, сутенерка навмисно дала Маринин телефон помічниці, щоб та зателефонувала напряму. Це була перевірка на вшивість, яку Марина не пройшла. Карина пам'ятала добро та більше зло і зраду. Її всі завжди зраджували. Від чого вона просто починала біситись. "Я вітомщу їй."-пообіцяла собі Карина, подивляючись на годинник і розуміючи, що Марина вже не зателефонує.

[Галина Макарівна]
На свій годинник поглядала і Галина Макарівна. Вона надіялась, що Марина всього лише спізнюється. Бо якщо така мила для старої жінки дівчина не приїде, то план Галини Макарівна провалиться з тріском. А на місце гарної матері для Христі прийде Лілія.
Ліля була найкращою подругою Альбіни. "Світська левиця"-так вона себе називала. Така ж напищена і меркантильна, як і Романова жінка. Галині Макарівні вона не подобалась. Але та лізла до Дениса, як хитра і підступна лисиця. Денис, звісно ж не дуже піддавався на її дешеві чари та, час від часу, спав з Лілею. Він користувався нею, щоб отримувати те, без чого не може обійтися жоден чоловік. Ліля розуміла це та не здавалась. Свої періодичні зустрічі вони не афішували. Денис був проти. Галина Макарівна знала, що батько її онуки от уже півроку регулярно шле букети квітів Марині. Тому Галина Макарівна надіялась провернути свій план саме сьогодні.

[Марина(Марта)]
Це свято насправді було в дуже тісному колі. Їх було всього четверо. Марина, Галина Макарівна, Денис і маленька Христя. Дівчина ніяковіла. Вона стояла на порозі і нервово подавала дублянку Денису. Іменинниця ж отримавши привітання хутко зникла на кухні, залишивши знайомих наодинці.

-Привіт.-посміхнувся Денис.

-Привіт.

-Я радий, що ти приїхала.

- Так. Незручна ситуація. Та мені не складно. І... дякую, що ти не афішуєш обставини нашого знайомства.-червоніла Марина.

-Я...я тобі також вдячний, що ти нікуди не звернулась і... я... я хочу вибачатись, що так себе повів з тобою. Нікчемнішого вчинку в моєму житті я не робив. Пробач мені.- промовив Денис пепеминаючись з ноги на ногу ніби школяр, який випрошував не ставити йому двійку в щоденник.

-Добре. Давай не будемо про це.-ніби видавила з себе дівчина.
Їй насправді хотілось прочитати йому тираду. Можливо навіть вліпити ляпасів, та це було не те місце і не той час.
Вона попрямувала за стіл. Денис, опустивши голову, пішов за нею.

Дім був святково прикрашений. Під стелею парили повітряні кульки. В центрі кімнати стояв урочисто сервірований стіл.

Вечір був ну дуже сімейний. Все йшло, як не можна уявити краще. Після кількох бокалів вина, Марина розслабилася. Їй стало комфортно.

[Галина Макарівна]
Галина Макарівна готова була розпочати виставу. Вона тримала в своїх руках мікрофон від караоке.
Жінка зойкнула і випустила його з рук. Потім впала на підлогу і почала часто дихати.

Денис з Мариною кинулись до неї:

-Що? Що з вами?-наперебій запитували молоді люди.

-Ой... В грудях болить. Серце... Серце щимить.

-Де ваші ліки, Галино Макарівна? У вас є ліки?- прощупувала пульс Марина.

-Та забула. Ой... Так погано. -грала свою, можливо, головну роль стара жінка.

-Галино Макарівно, я відвезу вас в лікарню! Тримайтеся!-командував Денис.

-А Христя? З ким вона буде? - дивилась вона прямо в Маринені очі.

-Я... Не хвилюйтеся. Я побуду з Христею скільки буде потрібно.- випалила Марина.

-Тримай ключі. Ми приїдемо скоро. -сказав Денис.

Марина взяла ключі і залишилась з Христею вдвох у великому заміському будинку.