[Марина(Марта)]
Марина прокинулася від болю. Все її тіло нило. Вона лежала в білосніжному ліжку. На вулиці був вже ранок. Через масивні штори пробивалися сонячні промінчики. Поряд лежав він - її кривдник. Він мирно спав. Тіло її знову почало тремтіти. Їй хотілося чимдуж втекти звідси.
Дівчина огледіла кімнату, ще раз переконалася, що Денис спить і почала тихо перелазити через нього. Ставши на підлогу, вона відчула, як її ноги їй відмовляють. Вона не втрималась і гучно впала на підлогу. Цим самим розбудивши Дениса.
Він прокинувся, побачив Марину, яка сиділа біля ліжка. Підвівшись, хотів подати їй руку, але налякана дівчина відповзала від нього по при весь біль, який з новою силою катував її понівечене тіло.
- Я допоможу підвестись. - промовив Денис.
- Я сама...Я просто піду. Добре? - запитала дівчина.
- Так, але я допоможу підвестись. - сам чоловік також виглядав наляканим.
Він знову протягнув їй руку. Вона дещо завагалась, але взялась за неї. В його очах вона бачила, що він також жалкує про свій вчинок.
Піднявши Марину, Денис побачив її закривавлені ноги. Кров застила темними плямами. Він відшатнувся. Марина намагалася прикритися, але марно. Огледівши постіль, він зрозумів, що накоїв. Він зрозумів, що дівчина не була повією, за яку він вчора її прийняв. На його обличчі був лише відчай. Що він накоїв?

-Пробач... Марта, пробач мені... Я шкодую... - промовляв оторопілий чоловік.

-Я... просто піду. Так? - насторожено перепитала дівчина.

Її горло здавлювали сльози. Як їй хотілося до мами.

-Так, звісно. Але...можливо...в ванну? Там по коридору. - запропонував Денис.

Марта стягнула закривавлене простирадло і пошкандибала в ванну, прикриваючи ним свої закривавлені стегна.
Зачинившись і підійшовши до дзеркала, вона побачила синці на своєму обличчі. З її очей хлинули сльози. Як же тяжко було виживати в цьому шаленому місті. Лише шум увімкненої води, що стрімко лилася з крана, приглушив її гіркий плач. Так пройшла не одна хвилина. Марина намагалася взяти себе в руки, але психічна стряска минулої ночі, не могла пройти безслідно. Лише почувши гуркіт в двері, вона перестала плакати.

-Я зараз. - тремтячим голосом промовила дівчина.

-О! Пробачте. Я думала, що це Денис зачинився. А в нас гості! Чудово! Просто чудово! Ви не кваптесь. Я поки чайник поставлю. - лунав за дверима жіночий голос.

Марина підскочила та почала швидше приводити себе до тями. Хто це? Невже дружина? Але, ні! Будь ця жінка дружиною, вона б просто вже винесла ці двері. Замаскувавши синці якоюсь пудрою, яку знайшла в ванній, Марина одягла халат і вийшла. Перше, що впало їй в очі, була дитяча колясочка. А з кухні чимдуж на зустріч бігла жінка з немовлям на руках. Їй було років п'ятдесят.

-Привіт! Я - Галина Макарівна. О, Господи! У Вас на... - жестикулювала вказівним пальцем здивована жінка, помітивши синці на Марининому обличчі.

-Я... Пробачте... - дівчина схопила свій одяг, прикрила обличчя рукою і побігла чимдуж з квартири.

Вона спускалась спотикаючись по східцях. І боялась, щоб її ніхто не наздогнав. Їй здавалось, що на її лиці добре було видно клеймо повії, якою вона стала цієї ночі. Майже вибігши з під'їзду її різко зупинила чиясь сильна рука. Підвівши погляд вона побачила Дениса.

-Я нікому нічого не скажу. Просто піду. Я не звертатимусь в поліцію. - молила вона.

-Марто, я... пробач. Я підвезу тебе, куди скажеш. Поговорити потрібно. - молив він, не відпускаючи її блідої руки.

-Ні! Я не скажу нікому. Відпусти! - майже плачучи благала Марина. Він змінився в лиці і просто повів її за собою. Пручатися було марно. Посадивши дівчину в авто, тихо рушив і від'їхав з двору. Проїхавши декілька сотень метрів, повернувся до Марини і запитав, куди її відвезти.

-Мене до найближчого метрополітену. - відповіла подавлена дівчина.

Всю дорогу вони їхали мовчки. Марина тремтіла. Вона сумнівалася, що її кривдник не вб'є її, щоб та нікуди не звернулася. Але ні! Через десять хвилин вони під'їхали до підземного переходу. Він відчинив дверцята машини, давши тим самим зрозуміти, що вона може йти. Дівчина чимдуж, без зайвих слів, вийшла на вулицю і побігла в підземку.

Рівно через півтори години Марина знову змивала весь бруд вчорашньої ночі, але вже в своїй ванній. Та вона вже не плакала. «Все пройде» - без зупину повторювала вона собі. Згодом вона почула дзвінок на мобільний. Але не в змозі знайти телефон, стала витрушувати все з сумочки. Та якою несподіванкою для неї стала пачка доларових купюр, яка випала з якогось кармана. Що це? Невже це гонорар за вчорашнє?

[Денис]
Денис повертався до дому. Як так могло скластися, він не розумів. Його переповнював сором за зіпсований перший раз цієї дивної дівчини Марти. Відчай спопеляв його з середини. Хто ж міг подумати, що повія може виявитись зовсім не повією. А він як останнє бидло, просто познущався над нею і навіть не зрозумів цього. А потім, як самий нікчемний мерзотник, ще й вирішив відкупитися пачкою валюти, таємно всунутою їй в сумочку. Він надіявся, що вона зрозуміє його.
В квартирі на нього вже чекала балакуча Галина Макарівна, у якої з'явилася куча запитань. Маленька дівчинка спала в ліжечку. Стомилася в дорозі. А її нянечка вже накривала стіл різними смачними стравами. Дениса вона зустріла суровим поглядом. Не обійняла, а лише жестом руки запропонувала присісти. З посторонніх людей ніхто і не здогадувався, який вплив має на цього успішного чоловіка проста нянечка його нещодавно осиротілої доньки. Вона була йому майже матір'ю. Від тоді,як його дружина віддала Богу свою молоду душу, Денис знайшов опору в Галині Макарівні. Після складних пологів покійної дружини Дениса, ця жінка стала в одному лиці мамою для двох людей. Так, втративши одну дорогу його серцю людину, він віддавав всю любов цим двом дівчатам.
- Ну, розповідай. - потребувала занепокоєна няня.
- Та нема чого розповідати. Це знайома, якій потрібна була моя допомога. - не підводячи очей, промовив чоловік.
- Так це не ти її скривдив? - допитувалась невгамовна жінка.
- Ні, звісно ж не я. Як Ви, взагалі, змогли таке подумати? Викиньте все з голови. Краще розкажіть, як пройшов уікенд? - нарешті підвівши погляд, запитав Денис. І поки Галина Макарівна люб'язно розповідала про вихідні на дачі за містом, про те,як благотворно впливає на маленьку Христинку свіже повітря, Денис боявся хоч як-небудь себе видати. Йому здавалось, що всі його думки в даний момент читаються на обличчі.

Послухавши розповіді люб'язної пристаркуватої жінки, Денис пішов в дитячу кімнату. Вигляд цього милого дитяти, яке спало прицмокуючи пустушку, знову примушувало замислитись його над тим, як жити далі. Скупі чоловічі сльози він навіть не змахував. Чекав, коли просохнуть самі. Адже це не по чоловічому. В голові роїлись знову сотні думок і запитань, які він тепер ніколи не задасть тій, яка пішла не попрощавшись. Як же він її кохав! І до цих пір кохає. Вона , канувши у вічність, забрала його з собою. Сьогодні, за останні три місяці після смерті дружини, він уперше відчув тривогу за другу жінку. І нехай вона стриптизерка! Але побачивши, якого болю він їй завдав, у нього виникла потреба спокутувати його до кінця.