[Денис]
Денис повернувся через чотири години. Новини були невтішні. Він стояв перед вхідними дверима і намагався втрапити ключем в замочну скважину.
В будинку стояла тиша. Лише слабкий промінчик світла зі світильника проглядувався з ледь прочинених дверей дитячої кімнати.
Чоловік знав, що двері нещодавно почали скрипіти та все-одно штовхнув їх долонею.
Марина лежала одягнена на ліжку міцно обіймаючи маленьку Христю. Дівчинка спала прицмокуючи великий палець крихітної ручки в роті. Марина лежала з відкритими очима і умилялась від побаченого.
Денис відчув одночасно радість і біль. В грудях запекло. Повітря стало невистачати та він намагався себе опанувати. Як це гарно. Справжня сім'я, яку він мріяв створити з коханою дружиною. Він хотів найкращої матері для своєї доньки.

- Марина?-прошепотів Денис.- Вийди до мене.

Марина тихо підвелась і вийшла в коридор.

-Що там?-запитала сонна дівчина.
Вона насправді розхвилювалась за Галину Макарівну. Така неприємність та ще й в День народження.

- Її поклали в лікарню. Потрібно обстежитися. Підлікуватись трішки.-пояснював Денис.-Я вдячний тобі. Дякую. Взавтра знайду няню, щоб приглянула за донею.

Денис не дуже довіряв свою доню няням. Насправді він знав, що підібрати за один день її не можливо. І Марина б дуже йому допомогла, якщо б залишилась в якості няні на тиждень. Та він не міг цього сказати в голос.

-Я можу залишитись... На декілька днів. Я обіцяла Галині Макарівні. Доречі, Христина дуже кумедна дитина. Я ці дні нічим не зайнята...- Марина зазирнула в очі Денису. - А твої батьки можуть понянчити онуку?

Тоді Денис їй розповів про те, що його мама (а в нього була лише мама) проживає за кордоном. І про те, що вони не спілкуються взагалі. А причиною цього є саме маленька Христина. Точніше його не рівний шлюб з сиротою Світланою, в якої за душею окрім характеристики з дитячого будинку нічого не було.

- Добре. Я допоможу. - зжалілась дівчина.

-Ми поїдемо в Києв завтра вранці. Я постійно відсутній у справах, тому мене майже не має удома. Я тобі віддячу.

Денис і справді був зайнятим чоловіком, але не настільки. Він збрехав, бо боявся її залякати.

[Марина(Марта)]
Наступного дня після сніданку вони поїхали до Києва. Христинка сиділа в дитячому автомобільному кріслі і гралася якоюсь іграшкою. Марина дивилася у вікно. Подумки вона прокручувала ту інформацію, яку вчора їй розповів Денис. Тепер вона почала розуміти той біль, з яким він живе. Все стало на свої місця. Тепер дівчина розуміла, чому все так сталося тієї злощаснї ночі. Його реакція на її запитання про фото дружини стала майже виправданою.
От це й сталося минулого вечора. Вона дізналася про нього більше. Те, чого боялися. Небажання прив'язуватись до нього було очевидним. Марина знову почала подумки дресерувати  свою волю. Їй було це не потрібним. Вона допоможе йому з Христиною і на цьому крапка!

[Карина]
Карина крутила телефон в руці. "Я з нею поквитаюсь!"- думала сутенерка.

-Ало. Привіт, Марта. Як справи?-посміхнулася в телефон дівчина.

-Привіт, Карино. Все добре. Що там в тебе?-відповіла Марина.

-А в мене для тебе є новий клієнт. Вже сьогодні. Що скажеш?- напружилась Карина стримуючи злість.

-Карино, я поки не можу працювати. Потрібно вирішити деякі питання. Тиждень. Мені потрібен тиждень.-ніби виправдовувалась Марина.

- Добре, я тебе зрозуміла. Тоді за тиждень наберу. Бувай, подруго.
Карина кинула трубку і вибухнула гнівом. "Вона працює на стороні!"- проносились шепотом думки в її голові. Якесь конкретне покарання вона ще не вигадала,  але відступати не збиралась.

[Марина(Марта)]
Цього дня Марина з дитиною були вдома лише вдвох. Дениса справді не було. Він лише декілька разів телефонував по відео-зв'язку запитати про справи доньки. Насправді з дівчинкою все було добре. Вона мирно спала в своїй кімнаті.
Марина не була з тих нечесних людей, які нишпорили по чужим речам. Та вона не могла втриматись. Перед нею були зачинені двері тієї кімнати. Дівчина бачила замочну скважину і думала, що двері можуть бути зачинені на замок. Та все ж вдихнула і потягнула на себе ручку. Прохід був вільним. В кімнаті все блищало від чистоти. В центрі стояло білосніжне ложе, на якому вона втратила цнотливість. Та дівчина не відчула абсолютно нічого. Постоявши хвильку з затамованим подихом, вона розвернулась і вийшла, зачинивши за собою двері.

Тим часом в квартиру хтось увійшов. Марина насторожилась. З коридору повіяло знайомим чоловічим парфюмом. Це був Денис. Дивно, але дівчина видихнула з полегшенням.

-Привіт. Я вже звільнився. Ммм... Приїхав до дому. Знаєш... це дивне відчуття, коли незручно йти в свій власний дім.-він так гучно ковтнув слину, що навіть Марина це почула.

- Так, ситуація незручна.-їй більше нічого було сказати. Сором переповнював її, коли вона дивилася на нього.

-Давай поїмо. - він також відводив погляд.

- Добре. Давай.- ніяковіла дівчина.

Вони вийшли на терасу і зручно вмостились в підвісних кріслах-качалках. Денис швидко розклав на стіл коробку з сушами.

-Я не знав чи ти вмієш... Я взяв тобі палички для учнів.- посміхнувся він і видихнув здавалось все повітря зі своїх легень.

Марина розуміла, що зараз провалиться крізь землю. Їй потрібно було випити. Тому вона не відмовилась від вина, коли його запропонував Денис.
Вечірній Києв з висоти пташиного польоту був дуже гарним. Молоді люди довго ніяковіли один перед одним та після випитої бутилки все ж знайшли спільні теми для розмов.

Після затяжної вечері Марина попрямувала в кімнату, яку їй запропонував чоловік. Денис залишився на терасі.
Дівчина дуже втомилася. І не від фізичної роботи, а від почуття відповідальності за чуже дитя. Сьогодні їй не потрібно було вмовляти себе, щоб заснути. На м'якій постілі вона одразу почала провалюватись в сон...

Такі солодкі поцілунки покривали її шию спускаючись все нижче. Тепле дихання лоскотало її шкіру. І знову цей знайомий аромат парфумів. Вона не спить! Точніше їй це не сниться!

Марина відкрила очі і побачила над собою Дениса, який був п'яним і хотів кохання. Вона почала відштовхуватись своїми тендітними руками. І молодий чоловік здався. Щось клацнуло в його голові. Він мовчки встав і вийшов, поклавши Марині в долоню ключі від її кімнати.
Марина прожогом підскочила і зачинила двері на ключ.
До ранку її мучило безсоння.