[Альбіна]
В цей самий час, коли Марина рахувала гроші, що випали з її сумочки, а Денис плакав над ліжечком своєї тримісячної дочки, в палаті триста сорок шостій, місцевої лікарні для багатіїв, лежав молодий чоловік. На вигляд йому було років тридцять п’ять. Але от уже декілька місяців він не приходив до тями. Лікарі називали цей дивний стан – комою. Він існував в своєму світі. Де, можливо, все було набагато краще ніж на яву. Але про це знає лише хворий. Біля нього сиділа струнка білявка, років тридцяти. Вона не проливала сльози і навіть не тримала хворого за руку. Вона мріяла. Та не про те, коли її законний чоловік вийде з  коми, а про те, коли його грудна клітка опуститься раз і назавжди, а по монітору плавно попливе пряма лінія.
Можливо, вона б і сама при нагоді йому допомогла, але надто вже боялася закону. Тому просто тихо мріяла і чекала.
Ще років п’ять назад, коли вона зрозуміла, що їхнє кохання не витримало випробування його постійними зрадами, зареклась не народжувати від нього дитину. Піти від цього ловеласа не могла через статки. Дуже вона була меркантильною. Тому останні роки білявка жила в своє задоволення. А звістка, про плачевний стан здоров’я свого благовірного, зовсім розв’язала їй руки.
Її мрії перебив звук кроків.

-Доброго дня, Альбіно Едуардівно. Як Ваші справи? – роздався чоловічий голос за метр від неї.

-О! Лікарю! Доброго дня. Це Ви мені розкажіть, як наші справи? – десь в середині неї спалахнула іскорка. Вона завжди спалахувала, коли її погляд зустрічався з поглядом цього молодого лікаря.

-На жаль, поки що без змін. – відповів занепокоєний лікар. – Я наполягаю на переведенні вашого чоловіка в закордонну лікарню.  

-Розумію, але на даний час немає такої змоги. – лукавила Альбіна.

-Ви б відпочили. – турбувався лікар. – Постійно тут.

-Так. Ви праві. Та може не відмовите продовжити нашу розмову за чашкою кави. А то очі зовсім злипаються. – стомленою усмішкою спонукала Альбіна свою «жертву» до дій.

-Так, звісно. – подавши руку вбитій горем, на перший погляд жінці, відповів лікар.

Вони спустилися на перший поверх в лікарняне кафе. Замовивши по чашечці кави, продовжили розмову. Якою святою жінкою Альбіна була в очах молодого лікаря. Та він і не здогадувався, що години біля ліжка свого непритомного чоловіка, вона проводе не заради одужання, а заради ближчого знайомства з ним самим. Він був молодшим від неї на декілька років, але це зовсім її не бентежило. Вона вже все спланувала, як завжди це робила. В надії, що хворий з дня на день віддасть богу душу, а вона залишиться багатою молодою та успішною вдовою, її плани на майбутнє були лише поряд з її сьогоднішнім опонентом. Лікар нічого навіть не підозрював, але як кожен чоловік, віддавав дань її красі та жіночності.

[Карина]
Коли на місто спустились сутінки, а Марина тим часом заспокоїлась і відпочила, Карина сиділа в кафе. До роботи залишилось декілька годин. Вона попивала через соломинку молочний коктейль, періодично помішуючи його. Її тут не впізнавали і це приносило дівчині неймовірне задоволення. Адже всі знайомі знали її, як адміністратора зовсім не пристойного закладу в центрі Києва. Але навіть цим вона пишалася. Бо раніше вона була також працівницею непристойного салону, а зараз ніби вище всіх цих повій. Адміністратор! Дівчина не була інтелектуалкою, але вміла опинитись в потрібний час в потрібному місці. Така вже в неї була вдача.
Коктейль закінчувався і Карина почала помітно нервувати, перевертаючи в руці телефон. Та вдача знову її не підвела. В кафе зайшла Марина. Вона прийшла віддати данину своїй сутенерші. Присівши біля неї, вона непомітно для оточуючих, протягнула їй згорток. Та ж візуально швидко перерахувала гроші та посміхнулася Марині.

-Розповідай, подруго. Як пройшло все. Дивлюсь по дивідендам, там був лише один танець? Слабенько, але для першого разу достатньо. – співала Карина.

-Так. Що зробиш? – погоджувалась Марина. – Карино, ще щось є? Якщо немає, то я планую зайнятися своїми справами.

-Поки нічого… А що? Так сподобалось? Як знайду ще – обов’язково наберу. Ми ж, подруго, з тобою тепер в одній упряжці! – сміялась Карина.

-Так, звісно! – видавлюючи з себе посмішку, промовила дівчина.

-Ну все, подруго, коктейль закінчився, побіжу на роботу. До зв’язку! – підскочила сутенерка.

Марині ж хотілося просто напитися, щоб хоч трішки приглушити той внутрішній біль. Тому викликавши таксі, вона поїхала до більш дорогого ресторану. Адже відтепер вона могла собі це дозволити.

[Денис]
Поглянувши на годинник, Денис почав швидше збиратись. Він не любив запізнюватись. Його бізнес, який на пополам він вів зі своїм другом, давав йому хороший заробіток та чоловічу впевненість. А з тих пір, як друг Роман вже кілька місяців лежав в комі, бізнес почали розгойдувати більш великі фінансові акули. Тому для порятунку спільної справи, йому потрібно було підняти Романа на ноги. Ще й його дружина Альбіна, яка була страшною марнотраткою, скоро вже претендуватиме на прибутки самого Дениса.

В ресторані на нього чекав бізнес-партнер Роланд. Та цього вечора розмова йшла не про справи, а про Романа, якого Денис хотів переправити за кордон та влаштувати там на лікування. Роланд був готовий допомогти київським колегам, але запевняв свого опонента, що такі справи швидко не робляться. Спочатку потрібно було ознайомити німецьких ескулапів з хворобою Романа, потім діждатися їхнього вердикту, все спланувати і лише тоді від’їжджати на лікування.
Обговоривши це і повечерявши, чоловіки попрощалися.

Роланд від’їхав першим. Денис допивав каву. Та увагу його привернула білявка, що сиділа через три столика спиною до нього. Вона йому дуже когось нагадувала. На столі в неї стояло червоне вино та якісь солодощі. З вигляду вона походила на якусь бізнес-вумен. Волосся гарно вкладене, чорна сукня.
Закінчивши свою скромну трапезу та оплативши рахунок, дівчина підвелась та попрямувала до виходу. І лише коли швейцар учтиво допомагав надіти їй пальто, Денис впізнав в ній стриптизерку, яку скривдив цієї ночі. Десь в середині він боявся, щоб вона не впізнала його. Але дівчина навіть не дивилася в його сторону. Накинувши пальто, вона просто зникла в дверному просвіті. Як і сьогодні вранці.
Денис хотів наздогнати її, але знав, що вона не захоче з ним розмовляти. Тому, мабуть, на підсвідомому рівні дістав телефон і знайшов потрібний контакт в записній книжці.

-Алло, доброго вечора. Можна скористатися послугами стриптизерки Марти? – учтиво цікавився Денис. – Так, адресу зараз продиктую.

Він знав, що повинен зустрітися з цією дівчиною. Тому був дуже вдячний тим вселенським силам, які дали  йому ще один шанс.