[Марина(Марта)]
Марина бігла, спіткаючись об вимощену бруківку. Хутряний комірець її дублянки постійно розстібався та сповзав з плечей. Як набридло їй оце все! Знову виклик до невгамовного клієнта. Знову прийдеться вислуховувати чиїсь розповіді про життєві негаразди та поразки. Подумавши, що їй набридло, Марина з усієї сили відсмикнула комір, що знову сповз та оголив її тендітні плечі. В долоню впав зірваний щойно золотий ланцюг. Дівчина запхнула його в ледь відкриту кишеню сумочки і відчинила двері.

Ритмічна музика лунала на всю. На дверях охоронці перевірили Маринині речі. Такими були правила. За стійкою привітно посміхнулась молода дівчина. Ніжки швидко перебирали східці і дівчина спускалась все нижче, поки не опинилась в напівтемному залі. В кінці зали за службовими дверима знаходилась гримерка.

-Давай швидше! Марта, де ти ходиш? – підійшовши до Марини запитала темноволоса дівчина. Вона була занепокоєна. Вираз її обличчя виказував роздратування.

-Я вже тут! Не хвилюйся. Де він ? В «приваті»? – стримуючи роздратування, відповіла запихана Марина. – Я готова, ходімо.

Марина швидко зняла верхній одяг та вскочила в недешеві босоніжки на високій шпильці. Це було спеціальне, робоче взуття. Дівчата вийшли з гримерки та підійшли до інших дверей. Але в ті двері тепер зайшла лише Марина. Зачинивши їх за собою, вона стала Мартою...

Ця провінційна дівчина не чинила нічого лихого. Вона лише намагалася вижити в великій столиці, яка щоденно стирала з лиця великого міста сотні вродливих дівчат. В день Марина працювала на «справжній», як вона сама її називала, роботі. Але їй цього не вистачало. Бо життя в орендованій квартирі потребувало не малих затрат. А як же хочеться молодій дівчині жити на повну!

Зачинивши за собою двері, Марта пройшла в центр невеликої кімнати. Залунала повільна музика. Вона чула її вже сотню разів. Це була єдина пісня під яку танцювали в цьому темно-червоному приміщенні. Своїми ритмами вона породжувала тиху пристрасть в голові у дівчини та її опонента, який сидів напроти на шкіряному дивані.
Його розслаблене алкоголем тіло вже давно було готове до всіх тих фантазій, які зародились в його затуманеній голові. Зовнішність чоловіка була ідеальною, але як же низько він опустився. Дороге вбрання було облите алкоголем, яке очевидно лилось з його рота, коли він намагався випити. Лице густо вкрите дрібними краплинками поту. Чи то від спеки, чи то від похоті. Його погляд був схожим на погляд хижака. Та дівчина ніколи на це не зважала. Вона вже бачила сотні таких жорстоких очей.

Марта обійняла однією рукою блискучу трубу, яка з’єднувала стелю з підлогою і почала кружляти. Кожного разу вона домовлялася з собою, що це просто танець. Такий, як танго чи балет. От тільки вона не Прима-балерина. Вона звичайна танцівниця. От уже два місяці.
«Але нічого»- повторювала вона собі кожного разу. Їй потрібні гроші. В кінці кінців це просто танець. Ну нехай без одягу. Але ж вона до сих пір цнотлива. Лише такі думки в її голові умовно розділяли її і тих повій, які гримувались за сусідніми столиками в гримерці стриптиз-клубу.
Все завжди проходило однаково. Марта кружляла в танці біля пілону, потім еротично проходила біля клієнтів, збирала своїми розкішними формами гроші і пісня скінчалася. Максимум, який міг бути - це ляпас по сідниці. Занадто п’яні клієнти просто мирно засинали. Всі залишались задоволені. Але не цього разу.

На перший погляд зовсім знесилений алкоголем чоловік, виявився дуже наполегливим. Мабуть його не полишали все ті ж фантазії. Коли Марта поступово почала знімати з себе одяг, як того вимагала програма, чоловік підізвав її до себе. Але ж так завжди буває. Хоче роздивитись ближче, всунути гроші десь між Мартиних грудей. Та дівчина помилялась.
Наблизившись до нього Марта відчула різкий біль в зап’ясті. Він схопив її за руку і різко потягнув на себе. Не втримавшись на високих шпильках Марта впала прямо йому між ніг.

-Уу, ти хочеш почати прямо з цього?- протягнув кривдник і поспіхом розстібнув замок на своїх штанах.

-Я!.. Відпусти мене! Я охорону покличу!- викрикнула перелякана дівчина. Та п'яний чоловік не припинив.

-Ти – повія! Закрий свій брудний рот! Я заплатив за тебе! Тому ти будеш робити те, що я тобі скажу!- силою опускаючи її голову обома руками, прошипів чоловік.

Марта намагалася вирватися, але все було марно. Алкоголь додавав її кривднику сили. Та вона не здавалася. Навіть коли він дістав з кишені розкладний ніж, Марта продовжувала пручатися. Він ледь підвівся, схопив її за волосся та кинув на шкіряний диван на якому мить назад сидів сам. Марина об щось вдарилася ліктем, та ця невгамовна біль додала їй лише агресії. Розігнувши руку вона намацала ту саму пляшку спиртного, яку тримав клієнт кілька хвилин тому назад. Міцно стиснувши її в руці, вона замахнулась. Що коїлось в наступних декілька секунд, налякана дівчина не розуміла. Чоловік з закривавленим обличчям просто впав на підлогу. Дівчина відчула, як від страху в неї почали німіти ноги. Зрозумівши, що накоїла, Марта одним різким ривком підповзла до нього, але він не подавав жодних ознак життя. Марта оторопіла. Вона вбила його? Не може бути! Ледь підвівшись, дівчина попрямувала на вихід. Але двері відчинились раніше, ніж вона до них дійшла.

-Я не заважаю? О, Боже! Марта! Що це? – закричала адміністраторка, яка просто оторопіла від побаченого.

-Карина, я не знаю! Ти мовчи! Тихіше! Я…Я вбила його? – тремтливим голосом запитала танцівниця.

-Я…А я звідки знаю? Я зараз перевірю. – нахилившись над нерухомим тілом, промовила Карина.

Чоловік виявився набагато міцнішим, ніж думали дівчата. Він продовжував дихати.
Дійшовши до згоди, що потрібно викликати швидку, Марина швидко прошмигнула назад в гримерку. Забрала свої речі і попрямувала до виходу. Та її наздогнала Карина, яка щойно викликала швидку горе-клієнту.

«Я все залагоджу, але ти не з’являйся тут більше»…