Древо пам'ятає
Олександр Гусейнов
Широкий степ, а в центрі поля Стоіть одна-сумна тополя Ми розійшлись, нас вже немає Та древо все ще памятає Всю ту любов, всі ті слова Котрі тоді ми говорили "Навіки твій, а ти моя" Такий там напис ми лишили Минуть роки та почуття Твої всі зникнуть назавжди Ти ні та древо памята На нім відбито слід журби Минуть роки та почуття Памятатиме Тополя Пішла навік без каяття А я віддав тебе без боя Колись один гулявши степом Я познайомився з тим древом Тополі відкривав секрети Бо люди то пусті карети Без тормозів все прямо їдуть Не помічаючи нічого Для спілкування не підійдуть Не мають мізків-хочуть всього Було так тихо, так чудово Відпочивати від усього Від тих людей та злих гримас Від надокучливих всих мас Та якось я в життя впустив Ту, котру так я покохав Над древом вітер грізно вив Я дурнем був, а він все знав...
2019-01-20 08:43:45
10
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Олександр Гусейнов
Дякую)
Відповісти
2019-01-20 18:12:41
Подобається
Інші вірші поета
ВЕДМЕДИК Ми зустрілися не в тому часі Морозна ніч кидає тіні Ти хороша, але не для мене
Інші поети
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
ريي ")
@Ree_e4
Enok Mayeny
@Enok_Mazino_Mardukg
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3772
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1708