Вірш до містичного твору "ЗЦІЛЕННЯ"

Олександр Гусейнов

Зневірився, обпалений журбою Згрішив, хоч був завжди хороший Покрила душу лють міцной корою А він добром - дар мені дав божий Горе забрало мою мрію Але в замін дало мені щось інше Здоров'я творчістю своєю сію Зцілюю людей. Чого потрібно більше? З вуст моїх римовані слова Несуть надію, хвороби всі лікують. Дарунок Бога, з ним місія моя Нехай знедолені мене почують

2018-05-01 14:57:04

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Юлія Гаргат

Вау, так гарно)

Відповісти

2018-05-01 17:58:42

Олександр Гусейнов

@Юлія Гаргат дякую)

Відповісти

2018-05-01 18:49:57

Подобається

Інші вірші поета

Зореліт На кожен товар... Я не палю, але сьогодні... Забутий друг

Інші поети

Clarissa Fairchild

@clarissa_fray

Еліна Сірик

@eliksir

11:11

@light_blue

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11240

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

1592