Співає тихо...
Альона Бугар
Співає тихо змучена й сумна, Самотня дівчина в пустій кімнаті Чому сидить вона у ній одна? Чому нема кому і розказати, Як серце б'ється мов в останній раз, Душа кричить і рветься геть од світу, Розтерзана потоком гострих фраз? Як далі жить? Куди цей біль подіти? Замовкла пісня, сльози полились Засмучене лице вмивають рясно Їй стане легше, ні, не тут, колись... Колись цей світ їй стане знов прекрасний.
2023-06-03 09:27:45
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Ніжно
Відповісти
2023-06-04 17:36:55
Подобається
A_slimy_cat
Як гарно!
Відповісти
2023-06-05 03:59:56
Подобається
Інші вірші поета
Для нескорених Світ Волошкове небо Дитинство
Інші поети
Eleanor Rigby
@ouvrir_son_coeur
Сергій
@sushko18
mikami
@mikami
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15912
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11509