Ми доїжджаємо до будинку віце-президента за хвилин двадцять. Його розкішний особняк збудований на п'яти гектарах землі. На території є будиночок для гостей, штучно створене озеро, парк і навіть маленька ферма. І все огороджено височенним забором, напевно, щоб ніяка муха не потрапила на володіння.

Автомобілі об'їжджають фонтан перед входом в дім і зупиняються. Фібі прощається зі мною короткою усмішкою і, після Джея, покидає салон автомобіля.

— Відвезеш мене в гараж? — запитую я Олівера. Він, дивлячись в зеркало заднього виду, киває. — Дякую.

Раніше я залишала власний автомобіль на парковці неподалік, а водій мене підбирав. Та нещодавно Джеффрі дозволив залишати машину біля запасного виїзду на задньому дворі, біля гаража де стоїть його колекція авто. Хочеться сказати, що смак в нього є.

— Ти якась сумна, — каже Олівер, і повертає кермо. Машина продовжує рух, та котиться по доріжці за особняк.

— Тобі здається, — відповідаю я.

— Мені теж шкода цих дітей, але нічого не вдієш. Вони вийшли з-під контролю.

— Мм... — видаю я, не знаючи, що відповісти. Таке враження, ніби Олівер хоче витягнути з мене всі мої думки щодо того, що відбувається в країні. Та я нічого йому не скажу, він нічого не дізнається, він мене не закладе.

Двері гаража відкриваються, як тільки автомобіль під'їжджає ближче. Я прошу водія зупинитись, та виходжу на свіже повітря. Махаю рукою на прощання та іду до свого авто.

Через декілька хвилин я вже рухаюсь поза територією помешкання Джеффрі, взявши курс додому. І в останній момент вирішую завітати до магазину, щоб прикупити щось смачненького на вечерю. Але гадаю, що мій хлопець все приготував. У нас сьогодні річниця, про яку я, до речі, не забула, тому мені особливо хочеться показати йому, що я пам'ятаю про наше свято і ціную наші стосунки. І мені просто хочеться про нього подбати, хоч би один раз на рік. Він вважає, що я надто зайнята роботою, ні про що більше не здатна думати. А я здатна думати про щось інше, а всі його приколи і дитячі зауваження до лампочки. Хоча, мушу погодитися, частина його зауважень цілком заслужені. Так, я не домашня людина, скучна і, можливо, не цікава, але мені дуже подобається, що він моя повна протилежність.

Заходжу до невеликого магазину на перетині Лемон та Север-стріт. Я збентежена, бо не знаю, що купити. Навідміну від свого бойфренда, я не так часто влаштовую романтичні вечері, тому, думаю, вино і стейки будуть в самий раз. Потім йду на касу, де стоять полиці з великою кількістю сувенірної символіки партії Джеффрі. Око починає сіпатись від одного виду всіх цих значків на груди з його огидною фізіономією, прапорцями, постерами, наклейками, магнітами на холодильники. Викладаю на стрічку вміст свого кошика, відчуваючи гостре бажання якомога швидше забратися звідси. Я вже навчилася не звертати уваги на білборди на вулицях, варто навчитися не помічати подібних дрібниць у магазинах, студіях та в інших місць, де іноді буваю. Нерви можуть здати, і я можу знести все як ураган. Не знаю, чи існує у світі божевільніша людина, ніж я? Працюю на Джеффрі і водночас ненавиджу його та проклинаю. Був би у мене шанс поїхати — давно б ним скористалася, але, на жаль, він ще не випадав. Я прикута безкінечними обіцянками Фібі.

На свою зарплату я не можу дозволити відпочинок деінде. В мене виходить хіба що утримувати свій невеликий будиночок на Джанс-стріт, який дістався у спадок від батьків. Одноповерховий, п'ять кімнат та гостьова, перед входом росте дерево, якому вже років двадцять. На задньому дворі є крихітний басейн.

Паркуюся на узбіччі, спостерігаючи, як у вікнах горить світло. Приємно, коли дома тебе хтось чекає.

З вітальні лунає музика. Плеєр працює досить тихо, але я розумію, що звучить моя улюблена пісня. Я залишаю верхній одяг в прихожій, та тихенько крокую на кухню, сподіваючись зненацька застати там Холланда.

Притискаючи папку зі справою Саманти до грудей, зупиняюсь у дверях, побачивши привабливого хлопця, який готує десерт. Гадаю, всі дівчата люблять дивитися на свого мужнього бойфренда, який готує їм їжу. У моїх очах він такий гарячий. Вогонь просто!

Буде доречно сказати, що ми шифруємся на високому рівні. Наші відносини досі є таємницею для Дженнаро.

— Ти купила вино, — підтверджує факт Холланд, глянувши на пакунок в моїй правій руці.

— І стейки, — заявляю я, піднімаючи пакет.

— Нічого собі! — відповідає він, здійнявши нявши одну брову.

— Я не забула. Можеш таке уявити?

— Я був поганої про тебе думки.

Ставлю покупки на стіл. І кладу папку зі справою Саманти перед Холландом. Він намагається на неї не дивитись.

— Але ти спізнилася, вже все приготовано, — усміхається він. — Морозиво будеш? Тому що я тут биту годину ним займаюся і не дуже хочеться його викидати потім. Три смаки. Шоколадне, ванільне та фісташкове.

— Хм, яке ж вибрати? — запитую я. — Ти найкращий, розумієш?

— В принципі, так, — хлопець посміхається.

Підходжу до нього і міцно обіймаю. Він цілує мене в маківку, ніби я якась племінниця.

— Гей, ти що собі дозволяєш? — питаю я. — Такі поцілуночки для старперів!

— Серйозно?

— Так.

Холланд сміється.

— Потрібно переодягнутися, гаразд?

— Довго не затримуйся. — Він неохоче випускає мене з обіймів.

— Дві хвилини, обіцяю, — відповідаю я і йду до спальні, що далі коридором.

Насправді, я ще приймаю душ, щоб змити з себе цей день.

З Холландом я знайома років зо три, напевно... Зустрілися, коли він почав працювати в спеціальному відділі поліції Анахайма і водієм Ніколаса Джеффрі. Ми, звичайно ж, не одразу стали добрими друзями. Перший рік знайомства зустрічалися виключно на роботі, вітались, обмінювались холодними поглядами і все. Ми були незнайомцями, які знали: те, що показують в кіно, то для дурнів, тому що між нами ніяких іскор не пролітало. А одного квітневого вечора я сиділа в барі, підійшов він, сів поруч за барною стійкою. Пам'ятаю, тоді був важкий день, поганий настрій, тому я лише на самоті хотіла випити і розслабитися.

Він випив пива і почав патякати все підряд, поки мізки відпочивали. Холланд не намагався фліртувати зі мною, а відразу дав ляпаса зізнанням, що на відміну від інших я не достатньо красива та сексуальна. Я терпіла його тупу балачку, дивлячись на пляшку пива, яка стояла переді мною, а потом перевела розсіяний погляд на нього та показала середній палець. Відповіді не послідувало, бо він мав право не відповідати. Та й мені було начхати на чужу думку. Він лише завмер зі здивованим виразом обличчя.

Я пересіла за столик, ледь до нього дійшовши.

Хлопець замовив собі ще пива та сів навпроти. Пам'ятаю, як він казав, ніби Фібі доручила завдання, яке одному не виконати. Я сказала щось типу, а нафіга воно мені треба? Дженнаро порадила звернутися до мене, мовляв, я та, кому можна довіряти. Звідкіля вона знала, що мені можна довіряти? Холланд був не дуже переконливим, і я не знаю, чому погодилася рятувати всіх тих людей із надздібностями, щоразу сильно ризикуючи. Мабуть, я взагалі не могла тоді мислити, або мені більше не хотілося ганятися за обдарованими. Складно пояснити. Частина мене давним-давно бунтувала і хотіла справедливості. Власне, саме через провину за вчинки, я почала пити. То був темний період мого життя. Я безбожно напивалась ввечері в барі, а на ранок йшла і полювала за тими дітьми, яких потім страчували в прямому ефірі на телебаченні.

І ось, через стільки часу, ми з Холландом сидимо за столиком біля басейну. Над головами горять сотні лампочок. Вечір виявився теплим. Все настільки романтичне та красиве, що мені не по собі від думки, що нас змогло поєднати? У мене характер складного підлітка, і зазвичай я кидаюсь із крайності в крайність. І лише якийсь незначний залишок часу роблю вигляд, що я нормальна, відповідальна людина.

Холланд — сусідський хлопець, який знає, чого хоче від життя і завжди робить правильний вибір.

Якби не моя пропозиція займатися сексом, щоб зняти напругу, то ми б і не почали жити разом. Так, я сама це запропонувала, і він не відмовився.

— Про що думаєш? — запитує Холланд, наповнюючи келихи вином.

Я збираюся з думками і відповідаю:

— Та так... Згадала колишні часи. Якось ти казав, що не любиш таких дівчат, як я.

Холланда стискає губи.

— Це було сто років назад.

— Ага.

— Мені тоді здавалося, що в тебе депресія і ти зависала в барах. А одягалась зовсім без смаку, як люди в дев'яностих.

— Та не було в мене ніякої депресії, — одразу ж заперечую я. — І не так часто я вже й випивала, щоб про це досі згадувати. Чесно, мене дивує те, що ти так думав.

Він знизує плечима.

— Зробив неправильні висновки.

— Тим більше, якби я багато пила, то це б помітили, і мене вигнали б з роботи.

Холланд ставить пляшку на стіл і піднімає келих:

— Тоді чому від тебе часто пахло алкоголем?

Холланд вражає мене наповал і я змушена зізнатися:

— Ти до мене принюхувався? Гаразд, детектив, зізнаюся. Був страшний період. Чорт! — Я заливаюся фарбою сорому і намагаюся стримати сміх. — Пила, але трохи, щоб не почуватися самотньою і позбутися поганих думок. Я себе сильно накручувала, а з алкоголем забувалась, і життя ставало досить непоганим. Перебільшувала розмір проблем.

— Ти мені ніколи не розповідала... — Холланд збентежений.

— Я нікому нічого не розповіла. Більшість у якийсь час відчуває те саме, що я тоді. Неважливо. Давай просто повечеряємо та й підемо спати. Це все, що я зараз хочу.

— Але я все одно примушу тебе поділитися почуттями.

Тільки не це!.. Розмови на подібні теми можуть тривати часами, а у мене на них немає сили. Відкладаю виделку та ніж і пильно вдивляюся в його обличчя.

— Фібі дала нове завдання, — кажу я, але Холланд дещо здивований.

— Ти це спеціально, так? Я все одно колись тебе змушу поговорити зі мною. А щодо завдання... я думав, ми покінчили з цим.

— Виявилось, ми ще у грі.

Холланд марніє.

— І кого треба відправити на інший континент цього разу? Ти вже вибрала місце?

Я боюся щось казати, тому що наступна новина його доб'є остаточно.

— Ні.

Ми вирішили знову почати жити за правилами, поки нас не викрили. Але наше бажання не хвилює Дженнаро. Можливо, якби вона знала, що ми зустрічаємося, то найняла б когось іншого, щоб убити Саманту.

Холланд відкидається на спинку стільця і ​​сплітає руки на грудях. Не знаю, що він у цей момент думає, але м'язи під його сорочкою помітно напружуються. Він довго мовчить.

— Фібі сказала, що в нашому місті живе дівчинка на ім'я Саманта, і вона бачить майбутнє, — говорю я подавленим голосом і замовкаю. — Пробач, милий. Все починалося так добре, вечеря чудова... Дякую.

— Пропоную її закінчити, — роздратовано кидає він, і я почуваюся винною. Його голос змінився, став пригніченим. Мені хочеться його обійняти, і щоб він обійняв мене.

— Я не проти.

Встаю та починаю прибирати зі столу. Відношу тарілки на кухню, а Холланд складає стіл і стільці під ганок. Залишки їжі викидаю в сміття, а тарілки відправляю в посудомийну машину.

Намагаюся не думати про те, що зіпсувала настрій та вечерю. Треба було придумати інший спосіб повідомити про Саманту, і в кінці кінців, розповісти, що я пила. Натомість я налетіла ні з того, ні з того. Треба вибачитись перед Холландом.

Чую кроки позаду і обертаюся. Холланд зупиняється навпроти і кидає погляд на стіл, на якому лежить справа обдарованої.

— Хто вона? — запитує він.

— Звичайна дівчинка із середньої школи, яка довгий час нічим особливо не виділялася на тлі інших. Але якось прокинулася і зрозуміла, що в ній щось змінилося, що вона знає набагато більше, ніж знала, коли лягала напередодні спати.

— Вона справді бачить майбутнє? — Холланд скидає брови.

— Гадаю, вона знає майбутнє. У справі написано, що дар Саманти такої сили, що назви їй дату і вона розповість, що станеться того дня з будь-якою людиною. Покажи їй фотографію когось і вона розповість, як складеться його життя надалі. Немов у неї в мізках застрягла картотека, і вона дістає звідти знання.

Холланд знову дивиться на папку. Пропоную йому ознайомитися зі справою, але він відповідає, що йому не цікаво і вирішує йти відпочивати.

— Поговоримо про це завтра, домовилися? — Його рука лягає на мої плечі.

— Завтра ми маємо діяти, — заперечую я.

— І що ж, на твою думку, нам залишається сьогодні робити?

— Нічого.

— А завтра?

— Здається, — мені важко вимовити гіркі слова, — у нас один варіант. Ми маємо її вбити. Якщо вона потрапить до рук Джеффрі, він отримає потужну зброю. За допомогою Саманти він отримає абсолютну владу і зітре з лиця землі таких, як вона, та всіх, хто здатний з ним боротися. Мені дуже важко про це думати і говорити, але ми не можемо цього допустити.

— Складна ситуація, — зітхає хлопець.

— Згодна.

— Тільки скажи одне, чи ти зможеш вбити невинну людину? — цікавиться Холланд із таким жахливим виразом обличчя, що мені стає дуже соромно. Напевно, його шокує абсолютно все, що говорю зараз.

Саму себе я теж не впізнаю.

— А ти? Заради благих цілей?

З хвилину ми мовчимо, обмінюючись короткими поглядами.

— Ця дівчинка чиясь дочка, і вона теж людина. Думаю, не зможу...

Підходжу до Холланда, дивлячись в його блакитні очі, намагаюся придумати, чим його втішити. Ніколи раніше Фібі не давала нам таких завдань. І, здається, у цьому моя вина. Я дала їй привід думати, що зможу виконати її жахливе прохання. І я підставляю Холланда. Треба було все зробити самій і не перекладати тягар нечистого сумління і на нього.

— Пробач мені, — звертаюсь я до Холланда. — Ти чудовий. Я втягую тебе у брудні справи, штовхаю на ризик. Один косяк — і ми попалися. Джеффрі не розбиратиметься, хто з нас більше правий. Не хочу, щоб ти постраждав через мене. Я все зроблю сама.

Холланд стискає мене в обіймах, міцних та надійних.

— Ти мене ненавидиш? — запитую я. Його мовчання вбиває.

Через коротку мить змученим голосом він каже:

— Ми зробимо це разом.