Відведи мене додому
Чуєш? Відведи мене додому, Коли не твоїм шляхом я піду. Коли дорога врешті надоїсть живому, Коли життя навіює жаху. Відведи мене додому, У тихе місце, де ріки не течуть. З плеч змахни рукою тяжку втому. Думки зітри, що голосом твоїм гудуть. Зітри й мене, як ти стирав з землі мільйони. Колись зсипав каміння у рови. Відкачував з легень повíтря галони. І казав, тобі не довго ще, терпи. Скоріш веди мене додому. Де засну я сном, яким ти досі спав. Розкажи історію нікому невідому, Про те, хто ти, та чому сонце в нас украв.
2022-09-28 12:21:57
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Скітер
саме було натхнення 🥰
Відповісти
2022-09-30 06:33:04
Подобається
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1446
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1951