Відведи мене додому
Скітер
Чуєш? Відведи мене додому, Коли не твоїм шляхом я піду. Коли дорога врешті надоїсть живому, Коли життя навіює жаху. Відведи мене додому, У тихе місце, де ріки не течуть. З плеч змахни рукою тяжку втому. Думки зітри, що голосом твоїм гудуть. Зітри й мене, як ти стирав з землі мільйони. Колись зсипав каміння у рови. Відкачував з легень повíтря галони. І казав, тобі не довго ще, терпи. Скоріш веди мене додому. Де засну я сном, яким ти досі спав. Розкажи історію нікому невідому, Про те, хто ти, та чому сонце в нас украв.
2022-09-28 12:21:57
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Скітер
саме було натхнення 🥰
Відповісти
2022-09-30 06:33:04
Подобається
Інші вірші поета
Шопозомбік Роздуми Список запитань Пародія
Інші поети
Аня
@Ann_000
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
2841
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11965