Осінь(з книги "Заплутана історія кохання)
Ангеліна Пилипенко
. Осінній парк. Замислена природа. Зірве листок останній буревій. А на душі - лиш морок й непогода, І місця не зосталося для мрій. Що смутку тім сприяло - я не знаю! Можливо, неба плач удалині? Пронизав його грім десь з того краю, Чого ж тепер сміятися мені? Навколо все таке сумне й ліричне... Надходить час - уже старіє рік. Цвіте все в фарбах золотих незвичних, Та це недовго - скоро піде сніг. Скінчиться осінь... пройде зима, літо, Можливо, хтось народиться й помре. Людське життя - немов дерева віти: Чи вистоїть, чи ж з тріском упаде? І ось вже час поезії скінчився, Пора вже до реалій порвертать. Та що б не сталося... Хвилинка одкровення Обов'язково в серці дасть про себе знать...
2018-10-28 14:32:45
2
0
Інші вірші поета
Не такі Лист для мами Сухі очі Любій матусі
Інші поети
Time_Fune
@Time_Fune
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1597
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1584