Озовись...
Шукаю... Кого? Навіщо?
Не відаю я й сама.
Немовби когось бракує,
Немовби чогось нема.
Далеко ген вітер свище,
Гукає невпинно щось.
Мені? Не мені? Не знаю.
Шукаю того "когось".
Так вабить вперед, так тягне,
Так манить, хоч падай з ніг.
Мільйони чужих історій,
І стільки ж пустих доріг.
Можливо, дарма шукаю?
А раптом мені здалось?
Де я сама блукаю,
І де той незримий "хтось"?
Ковток кислуватого кисню
І клаптик побляклих небес.
Той зов - лиш відлуння пісні,
А "Він" безнадійно щез?
Згубився в плетінні вулиць,
Розтанув у нотах слів,
Мов марево схожих-різних
Таких недосяжних снів.
В розкинуті вітром сіті
Можливо, зайдеш колись.
А поки що, цеї миті,
Прошу тебе, озовись!
2019-12-08 17:32:11
9
6