Хіба я не той, хто говорив про любов?
Керо Лайн
Навіть якщо я від тебе поїхав, Зламав сімкарту і купив нову, Знай, я згадую тебе зі сміхом, Тому не знайду одразу іншу. Навіть якщо тебе досі болить І ти ковтаєш ті кляті муки. Я той, хто згадує в потрібну мить І той, хто подасть перед смертю руку. Навіть якщо ніч перетворилась на жахіття І ти поволі втрачаєш кров. Хіба я не той, хто чекатиме десятиліття? Хіба я не той, хто говорив про любов?
2023-08-25 18:42:07
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Роузі Рей
Чуттєво...🥀💔
Відповісти
2023-08-25 18:53:14
1
Інші вірші поета
Фантом пробачення Між пеклом та раєм Подарунок Будь мені кимось
Інші поети
Yoongaboonga 7u7
@aesthetic_army
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16397
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12025