"Остання людина на Землі"
Я зійшовши з коня, оглядав все навколо. І дубові ліси, і чарівні протоки. Вітер у полі, розвіяв всі болі мої.. Серед степу широкого, і гір цих могутніх, все продовжував далі я йти. Незабутні пейзажі, світанок на Сході. Всю дорогу мені простягли.. На шляху зустрічав, я чимало всього. І квітучі сади, і покинутий дім. Вже не чути у ньому, ні співу, ні сміху.. Тільки спогади ці, відчуваю в повітрі.. Тут криниця засохла, а там ферма пустує.. Де знайти тут живих? Хоч живі тут існують? Все продовжуваю йти я по стежці, а на ній немає слідів.. Де всі люди, хоч хтось тут вцілів? І ось мені зустрілась людина, я в неї спитав: Де всі люди? Чому тут так тихо? Та чоловік, опустивши голову промовив мені: Люди зникли, а я залишився.. В один день всі розвіялись вітром у полі.. Я питав у Бога: -Чому я залишився? Та він, не промовив ні слова.. Вже напевно йому набридло це все.. Всі ці війни, страждання та болі.. Називали мене тут пророком. Залишив він мене одного..
2023-06-18 14:42:52
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2624
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2085