Божевілля

Генрі крадієць сенсу

Божевілля. Божеволює світ, крапка, крапля, море, мурашка. Людина без глузда, зупинися. Ти вже достатньо збожеволів, з тебе досить, тобі ще додому йти. Там дома чекає тебе гарячий душ. Незакінчена картина. Як малювник античний, красива оголоність людства. Не до вподоби чуже. Не до вподоби суспільство, його божевілля... Я просто хочу кави. Мені не можна, серце хворе. Я просто хочу дихати. Мені не можно, заборона. Я просто хочу бути. Мене ненавидять сусіди та комахи, не можна. Я просто хочу розповіси, яка гарна в мене душа, та який я знайшов сенс учора. Але тобі не цікаво. Нехай. Я краще сам літатимоть у висоті цієй стелі. Кішка повзе по стіні, наздоженяє щось. Божевілля. Які божевільні ці кішки. Невже я сам скоро з розуму з'їхав учора? Божевілля. Закрию очі, щоб не бачити марно. Голос каже, уяви собі море. Я уявляю. Тону.

2022-11-23 10:03:59

Інші вірші поета

Ах, чому кружляє сніг? Останній Нескінченність. Янгел

Інші поети

Mrs Monica L

@MrsMonica

Цірук Тетяна

@tsirukt

Анастасія Корнецька

@anastasiakornetska

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11353

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1844