Божевілля

Генрі крадієць сенсу

Божевілля. Божеволює світ, крапка, крапля, море, мурашка. Людина без глузда, зупинися. Ти вже достатньо збожеволів, з тебе досить, тобі ще додому йти. Там дома чекає тебе гарячий душ. Незакінчена картина. Як малювник античний, красива оголоність людства. Не до вподоби чуже. Не до вподоби суспільство, його божевілля... Я просто хочу кави. Мені не можна, серце хворе. Я просто хочу дихати. Мені не можно, заборона. Я просто хочу бути. Мене ненавидять сусіди та комахи, не можна. Я просто хочу розповіси, яка гарна в мене душа, та який я знайшов сенс учора. Але тобі не цікаво. Нехай. Я краще сам літатимоть у висоті цієй стелі. Кішка повзе по стіні, наздоженяє щось. Божевілля. Які божевільні ці кішки. Невже я сам скоро з розуму з'їхав учора? Божевілля. Закрию очі, щоб не бачити марно. Голос каже, уяви собі море. Я уявляю. Тону.

2022-11-23 10:03:59

Інші вірші поета

Янгел пробна версія бесплатна 1 секунда Людина І було в мене два моря Янгел .два.нуль. картинка у вікні

Інші поети

Priyanbada Sarkar

@Priyanbada_sarkar

rocio

@rocio

yas_mine

@yas_mine

Схожі вірші

Всі

"Hannah"

Jojo Harl

Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.

16937

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12280