Чорно-біла кішка
Генрі крадієць сенсу
Чорно-біла кішка Їде По чорно-білому коридору Балакає чорно-білим голосом На старій чорно білій плівці Вона чорно-біле посміхається Очі її чорно-білі Вокруг чорно-біла тиша Жодного чорно-білого звуку За вікном чорно-білі пташки Чорно-білий сніг їде Чорно-біле небо стомилось Чорно-біла кішка сміється В ней дуже красива Дуже незвична Зелена душа... -Як вам портрет, маркизо? -Мяу!
2023-02-07 14:25:33
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Veil
Вірш із багатогранним сенсом. Мені дуже сподобалось використання повтору "чорно-білого", а в кінці відкриття образу "Зеленої душі". Красивий контраст.
Відповісти
2023-02-07 14:52:09
1
Генрі крадієць сенсу
@Сандра Мей дякую ♡♡♡°•
Відповісти
2023-02-07 16:22:03
1
Генрі крадієць сенсу
@Veil дуже дякую, так ♡°•
Відповісти
2023-02-07 16:22:20
1
Інші вірші поета
Це хронічне. Її-бо капчик. 777 Думка Осінь Дивлюсь.
Інші поети
Princess Girl
@Princess_life
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11515
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4013