Чорно-біла кішка
Генрі крадієць сенсу
Чорно-біла кішка Їде По чорно-білому коридору Балакає чорно-білим голосом На старій чорно білій плівці Вона чорно-біле посміхається Очі її чорно-білі Вокруг чорно-біла тиша Жодного чорно-білого звуку За вікном чорно-білі пташки Чорно-білий сніг їде Чорно-біле небо стомилось Чорно-біла кішка сміється В ней дуже красива Дуже незвична Зелена душа... -Як вам портрет, маркизо? -Мяу!
2023-02-07 14:25:33
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Veil
Вірш із багатогранним сенсом. Мені дуже сподобалось використання повтору "чорно-білого", а в кінці відкриття образу "Зеленої душі". Красивий контраст.
Відповісти
2023-02-07 14:52:09
1
Генрі крадієць сенсу
@Сандра Мей дякую ♡♡♡°•
Відповісти
2023-02-07 16:22:03
1
Генрі крадієць сенсу
@Veil дуже дякую, так ♡°•
Відповісти
2023-02-07 16:22:20
1
Інші вірші поета
Моя особиста свобода Вірша про мою кішку або Антична Муза Радіо, забороняю, добре, будь ласка. 13.444 Зимній етюд
Інші поети
His Queen
@his_queen0926
Юлія
@loveislife
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15919
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12740