Осінь
Генрі крадієць сенсу
Осіння тиша. Напевно, в голос думки, тай нічого не чутно. Птахи та миші, дах тай вище. У розумі, в глузді? Пляма красива, як самотнє мистецтво. Ти хочеш мовчки, ти хочеш крику? Ти хочеш чаю, ти хочеш митті? Так, я кохав, але той все бруд та далеко у вчора. Насіння у шлунку, хай проросте щось, чи сонцє, чи болі... Кохатимоть тебе? Не знаю, напевно. Вже нічого не знаю, не вмію кохати, літати, страждати. Ти просто людина, я просто дитина маленького світу, де всі такі добрі, такі всі зелені, та поруч, та в колі, невпевнені очі... Я міг розповісти про щось не важливе, а може важливе, немає вже цінності - осінь прийшла... Така недотепна, така коротенька, ніяково дуже, маленька пісенька - маленька така як життя, як вчора, як сльоза, та така вся сама та сама...
2022-10-11 11:34:10
10
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Генрі крадієць сенсу
дякую, дуже ♡♡♡°•
Відповісти
2022-11-06 17:35:12
Подобається
Інші вірші поета
Цвинтар законів чужих Художня назва Янгел пробна версія бесплатна 1 секунда Людина
Інші поети
شهْد
@real_one
Любов Гаврищук
@lyubov_gavrishchuk
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
2159
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12602