Пустеля
Пустельний вітер зносив усе на своєму шляху, Він вивертав назовні живі істоти, а потім висушував їх у страху. Пухкі бархани та дюни вбирали змертвілі тіла, А трупний запах хапала нестерпна піщана імла. Пекуче сонце обпалювало вразливі душевні кутки, Воно вбивало всю воду, а з нею й життєві квитки. У бідних руках залишились лиш виснажені пелюстки, А в спраглих легенях повисли ледь вчасні повітря ковтки. Розжарений шепіт тонких, незволожених губ, Ще не народившись у горлі, уже в ньому згуб. Кришталики солі відсутніх знесилених сліз Змогли б поміститись у купу дірявих прогнилих валіз. Бліді темні очі не бачили вже міражів, Ослаблений погляд до дійсності враз збайдужів. Подряпана шкіра піщинками ниє в крові, А ступні хотіли б знов бігти по свіжій траві. Безжалісна спека не нищить каміння й пісок, Вона всім єством прагне бити тіла до кісток, До бурої плями, до тіні, до стертих дірок, Вона лиш бажає позбутись від виру думок, Усесвіту мрій, поривань і палкого «люблю», Від доброго серця та зірваних з неба зірок, Чутливого «Я» до зневаг, підлих зрад без жалю, Ця спека вбиває людину - людину живу! 11.07.2022
21.11.2022
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Сандра Мей
🔥👏
Відповісти
21.11.2022, 18:40
1
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
130
26
4604
Question 1?/Вопрос 1?
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3647