Давид

Проводжаючи поглядом фігуру Маї, що прямувала до наступної аудиторії Давид сам собі дивувався. Точніше він дивувався своїй реакції на витівку дівчини.

- Друже, ти чому так завівся? Адже ця Мая (промовляючи її у нього відразу з'явилася асоціація з теплим весняним місяцем та медом) нічого кримінального і не зробила! - пробубонів сам собі чоловік і здивовано знизуючи плечима відправився далі за своїм маршрутом закривши тим самим інцидент.

Він так занурився у свої думки що навіть не помітив погляд який будь він зброєю –вбив би наповал. Стільки в цьому погляді було намішано- і злість , і заздрість, і біль.

Так минула половина дня. Кожен займався своєю справою, чи краще навіть сказати справами( їх чомусь у кожного у цей день виявилось непомірно багато) .

Тож випадкова зустріч у кафе не здавалась такою вже і випадковою.

Мая

-Доброго дня Мая, вибач забув по-батькові. Здається місце зустрічі змінити не можна? – пролунав чоловічий голос з іронією прямо позаду Маї. І знову та сама реакція її організму – наче мурахи по тілу.

- Доброго, Давид Маркович- опанувавши свою реакцію і головне свій голос спокійно відповіла Мая. – Олександрівна, ну по- батькові. А про місце зустрічі, так ми ж начебто в одному закладі працюємо, тому і зустрічей не минути . «Ах ти ж, бісячий же ти тип! Це він що натякає начебто я його переслідую ?!» - розізлилась жінка

- Ага, ага, я так і подумав !- з сарказмом промовив Давид продовжуючи стояти позаду Маї.

«Ні, ну й пиха в нього! Поводить себе так зверхньо , начебто він …начебто він … а хто він? Начальник? Мая не будь дурною, бо він і є твій безпосередній начальник!!» - продовжила розмову зі своїм внутрішнім голосом Мая.

Мая так занурилась у розмову зі своїм голосом, не помітила групу студентів які так захопились бесідою і також не помітили її. Коротше, зіткнення було неминуче і отримавши значний удар в плече Мая від несподіванки зробила крок назад потрапивши підбором у ямку на підлозі. Жінка вже навіть відчувала свою зустріч з підлогою, але в останній момент час наче зупинився і вона так і не сказала «привіт!» підлозі.

- Обережно, Мая Олександрівна! Ви завжди така неуважна?

«Да єдрид же Мадрид! Ну чому це зі мною трапляється?! Чому завжди при його присутності?!Це карма!»- промайнула чітка думка. А потім зорієнтувавшись у якій позі вона знаходиться жінка подумки надавала собі ще й копняків, так щедро, від душі.

-Дякую. Я завжди дуже уважна. Просто не одразу помітила цих студентів і підбор потрапив у ямку. –Прийнявши нарешті вертикальне положення з незалежним виглядом відповіла дівчина і поспішила оплатити своє замовлення.

- Мая Олександрівна, мені здалося чи у вас до мене предвзяте відношення?- продовжив йти за нею Давид.

- Давид Маркович, ніякого в мене до вас «предвзятого» -зробила руками лапки Мая- немає, вам здалось.

- Тоді як всі цивілізовані люди давайте разом пообідаєм? – сам собі дивуючись запропонував Давид.

-Гаразд, адже ми всеж таки цивілізовані – погодилась Мая, не тому що її цього дуже хотілося, зовсім ні, а тому що, в кафе вона не помітила вільного столика за який могла б сісти самостійно і пообідати.

Час обіду промайнув непомітно, здавалось би про що могли розмовляти майже незнайомі люди? Про роботу, погоду? Ну напевно що так, адже це розповсюджені нейтральні теми серед колег по роботі. Але тут у кафе за столиком Мая та Давид розмовляли як давно знайомі люди, обговорюючі різні теми. Так, так без сумнівів буває. А у вас ? (цікава ваша думка).

Мая так захопилась розмовою, що здивувалась коли побачила котра година.

- Ой, вже скоро і перерва закінчиться- підскочила зі стулу неначе вжалена –дякую за компанію.

-Навзайм-відповів Давид, йому шкода було завершувати цю дивну бесіду , але час обіду добігав свого логічного кінця.