Дорогою на роботу, Мая запитувала себе як тепер їй поводити себе з Давидом, удавати що у них суто робочі стосунки чи навпаки показати колегам, що вони тепер разом. Приїхавши на роботу Мая так і вирішила для себе це питання, вона навіть трохи призупинила Давида перед входом, щоб попросити його поводити себе з нею які раніше, але вимовити прохання не встигла через дзвінок на заняття і вони відправились кожен по своїх справах. За що згодом вона собі була вдячна.

Увійшовши до аудиторії Мая як завжди почала заняття з декламування :

« Перед своїм звіринцем

З придворними і принцем

Сидів король Франциск.

А далі — вельможі корони,

А ген на високім балконі —

Дам незворушний блиск.

Та ось він махнув рукою,

І клітка сама собою

Відкрилась, почувся рев,

І звідти виходить лев.

Коротку мить

Довкола глядить,

Позіхає ліниво,

Стрясає гриву,

Гарчить мимоволі

Й лягає долі.

Знову король махнув поволі —

Як відкрилася враз

Друга клітка,

І через лаз

Тигр смугастий

Вистрибнув звідти.

Лева впізнав

І загарчав.

Хвіст заломив дугою,

Готовий до бою,

Й, пащу розкривши рожеву,

Легко кружляє

Довкола лева,

Фиркає люто,

В ніздрі роздуті

Й збоку лягає долі.

Знову король махнув поволі.

І крізь розчинені двері

Вискакують дві пантери

Й, оскаливши хижу суть,

Прямо на тигра йдуть.

Він же грізно їх лапою хвиця.

Аж тут лев із риком

Підвівся — і стало тихо.

І в стороні,

Кров’ю хмільні,

Влягаються дикі киці.

Аж раптом — дамський каприз —

Рукавичка падає вниз

І плавно, неначе мева,

Лягає між тигром і левом.

І до Делоржа, лицаря шпаги,

Фройляйн Куніґунд мовить чинно:

«Коли й справді любов Ваша повна відваги,

Як про це Ви клянетесь мені невпинно,

То дістаньте мою рукавичку, пане!»

І лицар Делорж, що не знав догани,

Безстрашно збігає вниз на арену.

І впевненим кроком,

Не кліпнувши оком,

Підніма рукавичку, між звірів зронåну.

І, вражені до нестями,

Дивляться лицарі й ґречні дами,

Як спокійно вертається він назад.

І хвалу йому точать уста родовиті,

І закоханим поглядом, сповненим знад,

Що звістує йому насолод вертоград,

Зустрічає його Куніґунд привітом.

Рукавичку жбурляє він їй в лице:

«Не треба дяки, мадам, за це!»

Й покидає її тої ж миті.»

Фрідріх Шіллер «Рукавичка»

-Отже, — закінчивши декламувати вірш звернулась до аудиторії жінка — які ваші думки стосовно вірша? Чому така реакція висвітлена автором?

- Ну тут все легко, — відповіла Ніна, дівчинка з другої парти — фройляйн Куніґунд навмисне впустила рукавичку у клітку з хижаками, щоб принизити лицаря Делоржа, знаючи про його почуття до неї.

Так і минуло заняття, у диспуті, хоча це і не новина, Мая досить часто практикувала такий підхід викладання, адже у конструктивній суперечці народжується істина. Так у своїх роздумах Мая дійшла до кафедри і вже хотіла зайти всередину аж тут почула:

- Давид, хотіла спитати, ми з дівчатами збираємось трохи розважитись. Може ти до нас приєднаєшся? Сходимо в кіно, потім повечеряємо.

В цей час з подивом для себе Мая відчула весь спектр емоцій : злість на Давида що допустив панібратство, на колегу яка чіпляється до чужого хлопця.

Накручуючи себе жінка вже хотіла розвернутися і втекти, але у її голові пролунала думка: «Ану стій, там чіпляються до ТВОГО хлопця, до того ж безсоромно і ти це так проковтнеш? НІФІГА!». Розвернулась на 360 градусів, зробила лице «тобі тут нічого не світить» зайшла у середину. Спокійна ззовні вона найспокійнішим і найдієвішим зі свого арсеналу голосом промовила:

- А Давид сьогодні зайнятий, проводить вечір зі своєю дівчиною – зробила акцент на своїй дівчині підійшла і поцілувала здивованого чоловіка у вуста. І трохи згодом запитала:

-Щось ще? - піднявши одну брову догори запитала в Аліни – викладачки культурології, яка почервоніла і вибігла з приміщення. У кімнаті утворилась тиша від якої почало дзвеніти у вухах.

- І що це було? – задумливо запитав чоловік — Невже ревнощі?

- Ми з тобою потім поговоримо — роздратовано промовила Мая

- Та невже? А потім це коли, може сьогодні за переглядом якогось фільму в вечорі? Як на мене, ідея просто фантастична. Отже, у тебе, ну добре, я поспішаю зараз – Давид своїм монологом не дав навіть вставити слово, палко поцілував на останок у вуста і швидко пішов залишивши Маю на самоті. Ще кілька секунд вона стояла у ступорі, а потім примружив очі вирішила «Хочеш погратися любчику, ну що ж давай?!»