Оцінивши перед дзеркалом у вбиральні всю «красу» зовнішнього вигляду, Мая горісно зітхнула. А зітхати до речі було з чого: замшеві туфлі на підборах вимокнувши в калюжі перетворились зі світло-рожевих на брудно-незрозумілі, колготи святий Боже не постраждали, але спідниця, точніше її виріз що добряче збільшився це діло швидко виправив доповнивши поділ брудними плямами. Світла блузка забруднилась лише на рукавах, які можна сховати, вдягнувши зверху кофтинку, що висіла у викладацькій шафі на всяк випадок. І от добравшись нарешті до обличчя жінка не змогла втримати жахливого ойку, адже волосся від вітру закрило все лице мокрими, розтріпаними пасмами, туш, яка позиціонувала себе як вологостійка, чорними доріжками «прикрашала» лице. Вмивши лице теплою водою, та розчесав скуйовджене волосся Мая вже почала приводити до ладу одяг, як почула звук відчинені двері та побачила здивований вигляд колеги.

-Привіт, — здивовано промовила Настя, — у тебе все гаразд?

- Привіт, так все норм. Хіба по мені не видно? – відповіла на свій манір Мая

- А що з твоїм виглядом? — підняла запитливо брів угору Настя

-Та ось розумієш, вираз «понеділок день важкий» саме про мене. Гаразд, я вже не так погано виглядаю, а у мене скоро вже заняття почнеться.

Вже переступивши однією ногою поріг вбиральні Мая почула:

- Дивно, щойно чула той же самий вираз від нового декану нашого факультету. До речі, він красунчик — мрійливо закотила очі Настя. - Ви з ним вже познайомились?

-Ще, ні, не встигли, на перерві час буде.

В цей час дзвінок оповістив про початок заняття тому прискоривши крок Мая поспішила зайти до аудиторії де її вже чекали студенти. Дівчина викладала всесвітню літературу і тому розпочала заняття з традиційного цитування вірша :

« Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні, а я ще є

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні, а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія невгамовна жагуча

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні, а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов

І знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні, а я ще є.»

-Як гарно!- мрійливо промовила дівчина з першої парти.

-А хто автор цього вірша?підтримала її інша

- Так, згодна, вірш дійсно дуже гарний, називається «Міст Мірабо», а автор цього вірша Гійом Аполлінер-французький поет-авангардист. Отже, записуємо тему сьогоднішнього заняття…

Заняття пройшло дуже жваво і цікаво, аудиторія поділилася порівну за своїми думками і кожна зі сторін намагалася відстояти саме свою  думку. Виходячи з дверей аудиторії Мая отримала на Вайбер повідомлення від адміністрації про педраду яка відбудеться після третьої пари і тому попрямувала у їдальню взяти собі таку омріяну з ранку каву з чимось смачненьким. Йдучи коридором до їдальні Мая відволіклася ховаючи свій мобільний у сумку, краєм ока вона вже бачила свою ціль і не збавляючи кроку прямувала до неї. Аж .. бах, і дівчина вже зі швидкістю реактивного літака наближається до підлоги задравши спідницю з вже надірваним розрізом вище стегон. Але її «вільний політ» був вчасно припинений і вона своєю, так би мовити, «п’ятою точкою» не встигла оцінити якість підлоги.

- Обережно, шановна, дивись куди біжиш! – промовив до жінки гарний чоловічий голос.

«Гарний тембр»-промайнула думка в голові у дівчини, і у цей самий момент Голос продовжив:

– Ти так поспішала на заняття що зранку не снідала? – не сама фраза, а тон яким вона була сказана навіювала на думку, що її сприйняли за студентку Маю дуже розсмішила, і ховаючи посмішку хотіла подякувати, прибрала з очей волосся та набрала вже повітря і…- побачила того самого негідника через якого вона зранку «прийняла калюжну ванну», а він навіть не вибачився.